П”ю Нафтусю і лічуся, ку, ку-ку,
П”ю Нафтусю і лічуся,
На дівчат я не дивлюся,
Кукуріку ку, ку, ку.
Перемагаючи сон і лінь ( більще таки лінь, мабуть) несу вам благую звістку про нашу подорож з Оленкою ( яка зараз знову перемагає якусь роботу) до Трускавця. Назва посту звичайно провокативна, бо перша частина буде про те, як ми йшли не за пивом, а за водичкою цілющою. Але давайте все по порядку.
Квитки в Трускавець ми купили доволі спонтанно… їхали такі в трамваї і думаєм, а чи не поїхати нам кудись. Кудись виявилося Трускавцем ( правда я вперто називав його Тростянцем… добре, що не Качановкою). Тут же купили квитки ( додаток від УЗ для андроїда крутий), пізніше Оленка забронювала кімнату в готелі ( як сказав Букінг) ” Полонина”. Номерок на фотках був так собі, але нам на одну ніч, а тут ціна 250 грн… кароч забукали.
Комфортабельний поїзд “Київ – Трускавець” ( поїзд дійсно непоганий) висадив нас ранкової суботи в курортному містечку. Вілразу пішли поселятися. Вказано було, що заселення з дев’ятої. Забив в навігатор адресу . MAPSME привів нас в єбеня. Ні, привів він нас правильно, за адресою, але хто ж знав, що між будинками з однаковою адресою може бути пару кілометрів. Гугл також показував , що ми поряд. Прогулялися ще трошки. Там також виявилися єбеня :). Тільки перейшовши на мабу з Букінга на пряму, ми змогли знайти потрібне місце. Так явно не центр… навіть не околиця). Так, кілометр за містом. І “Полонина” виявилася не готелем…а санаторієм! Алілуя. От справжнім санаторієм, чесно. Навіть водичка лікувальна лилася з бюветику. Страждущі такі ходили в халатиках. Чергова медсестра була в наявності. Тобто мала бути, бо за два дні ми її так і не побачили. Взагалі ми еікого з персоналу майже не бачили). Ніхто нас не чекав, нікому ми не були потрібні. З горем пополам і за кілька дзвінків на різні мобільні – прийшла тітонька, видала нам ключ, взяла гроші і пішла собі, попередивши, щоб ми не забули назавтра здати ключ черговій медсестрі ( яку ми так і не побачили). Як на ціну в 250 грн номер виявився нічо так). Два ліжка, доволі терпима ванна кімната , телевізор, розвалений шкаф і такий же стіл. Але то деталі, бо ми поскидали речі, прийняли душ і пішли гуляти містом.
Як я вже писав, жили ми трошки за містом і перший раз спробували виїхати маршруткою, але шкидко залишили цю ідею ( ми ж молоді і здорові, в санаторії набралися сил!). і далі гуляли туди назад пішки. Скільки там того кілометра. Звичайно ж ми вирушили в центр. До центра шлях тернистий. Через ринок і інші торгові ряди. Яка краса в курортному містечку. Ціни на квартири , судячи з реклами, тут не набагато нижчі ніж в Києві. Рів’єра, прям).
Але досить стьобу і жахів. Бо Трускавець більше сподобався, ніж навпаки. Холовне потрапляти відразу в центр). Нам же так не пощастило, тож ми пізнали його у всіх його епостасіях. Розважалися , шукаючи собі кафешку на обід. Найсмішніше те, що прийшли в ту потім, яку запримітили першою.
В містечку мало старих. або закинутих будинків. Будівлі або вже , в більшості своїй реконструйовані, або в процесі. Фотка ніби аббадонова. але в середині працівники щось робили.
Дійшли до церкви св Миколая. Новобудова, хоча і красива. Територія , правда, ще не впорядкована. Я так і не зрозумів. чи церква відкрита вже. Дзвінниця більше схожа на пожежну каланчу.
Фонтан, навколо якого доволі моторошні скульптури.
Батареї. Не зрозуміло, чи то їх зняли. чи то їх не поставили ще.
Та найбільше мене зацікавила…е… з архітекторою я на “ви” і пошебки, тож назвемо її “стіна плача”. Не знаю, як називається такий “іконостас” .
Правда роздивившись фрезки , відразу зрозумів, до якого патріархату належить церква.
Ще більше, мої здогадки підвердив такий от контейнер.
Поряд магазинчик з дивним таким фасадом. Нагадує щось єврейське.Чесно відреставрований.
Ридати так ридати, поклонятися так поклонятися. Тут же поряд височіє пам’ятник, присвячей хрещенню Русі . судячи з моторошні афтор той самий, що і у скульптур біля фонтану.
Ще скульптура на релігійну тематику. Вода не тече, кста. Бог дав, бог перекрив за неуплату).
Ну і погруддя Андрею Шептицькому. На Західній Україні кількість пам’ятників Шептицькому скоро досягне кількості пам’ятників Шевченку.
А це пам’ятник зубу. Жартую. Реклама якоїсь стоматології.
Думали сходити в музей міста. Залишили його на потім і так , але так і не повернулися. Будинок же – шикарний… от би ще рекламу поприбирати…
Я б не сказав, що в Трускавці ціни низькі ( як на західноукраїнські), воно і зрозуміло – курорт. Але при бажанні можно дешево і сердито наїстися. В ” Катерину” ми не ходили, тож сказати як воно там я не можу, але для альтернативи майте на увазі.
Нарешті стало красиво. Вийшли на центральний бульвар міста . Бульвар Торосевича.
Дуже зелене місце, купа квітів, купа кафешок і ресторанчиків навколо. Просто красиві будиночки.
Площа, як я зрозумів пам’ятка архітектури місцевого значення.
Повеселила скульптура ” хлопчик душить якусь тітку”.
Єдиний мінус – коням не можна. Каняка в печалі.
Тут найдорожчі готельчики і вілли. Правда , мабуть, не для інвалідів.
Але знову все псує реклама ( і це вам горорить, яка тут рекоаму робить). Але баннер привернув увагу.
Виявилося, що це азейбарджанський ресторан. Так власники ставляться до кацапської агресії. Азейбарджанців тут дуже багато . І живе і туристів. Для них Трускавець – дешевий курорт. Навіть за умови перельоту.
Коли читаєш на вікні напис ” гінекологія” і бачиш дівчину, яка сидить на підвіконні, то мимиволі задумуєшся, але Оленка редактор, вона читає уважніше за мене).
Добралися до головної фішки Трускавця. До бювету, де тече цілюща мінеральна вода.
Гадість страшенна. Особливо “Нафтуся”. Я спробував ковток прохолодної її, то мене потім печія помучила трохи. Вилікувався ” Марією”))).
Як її теплою пити – не уявляю.
“Марія” більш солона і не штиняє так страшно сірководнем. Пайдьот, якщо холодненька.
З середини бювет прикрашають розкішні чеканні панно.
Віддає еталонною радянщиною).
Хоча знаки зодіаку симпатичні навіть.
Втановлювали турнікети. Що це означає – не знаю. Можливо вхід тепер буди тільки за медичними картами з санаторіїв. Можливо по жетонам).
Думаю Торосевич би не схвалив.
На площі перед бюветом ще одна цікава скульптура…
Випивши цілющої води всі відразу стають ЗОЖниками. Викидують шкідливі продукти голубам.
Всі ці ваші солоні води пробудили ще більше апетит , і ми побрели в цивілізацію шукати де б таки щось попоїсти ( звичайно ж диєтичного!!!).
Але сталася несподіванка, на нас віроломно напали красиві дерев’яні віли і просто будинки. Фоткати не перефоткати…
Але про то наступного разу. Буде цікаво, не переймайтеся. Голуб свідок).