Трускавець – доволі відоме в Україні курортне місто, славу якому принесли місцеві води, які мають лікувальні властивості. Перша письмова згадка датується 1425-м роком. Довгий час місто було відоме як великий центр солеваріння, пізніше, у 18-му сторіччі були відкриті значні поклади нафти, серйозний видобуток якої так і не був налагоджений. Однак це слід вважати позитивним моментом, бо нафта як раз є основним чинником, що робить Трускавецьку воду особливою. Отож, саме як курорт, місто почало функціонувати відносно нещодавно, офіційною датою його заснування вважається 1827 рік.
Саме місто є невеликим, і умовно розділене на 2 частини: курортну, де знаходяться історичний центр, парк, числені віли, готелі, бювети, і житлову, де мешкає місцеве населення. Перша є достатньо компактною, затишною і містить немало пам’яток архітектури, здебільшого дерев’яні вілли кінця 19 – початку 20 століття.
Ми потрапили у місто зі сторони Стрия, що насправді є доволі хорошим варіантом, бо у певний момент ти просто впираєшся у пішохідну зону, де беруть початок дві центральні вулиці.
Варто сказати, що історичний центр Трускавця страждає на ту хворобу, якою не страждає центр Львова – МАФи, засилля реклами, хаотична забудова, вулична торгівля. Цьому досить реально дати раду, і місто виглядало б ще приємніше.
Якщо рухатися, вже пішки, вулицею Степана Бандери, одразу помітимо перлину дерев’яної архітектури Трускавця – віллу Гопляна 1925-26 років, у якій зараз знаходиться музей народного художника України Михайла Біласа.
Йдучи далі зустрічаємо будинки типової для Карпат забудови. Правда, не завжди одразу вдається встановити, чи вони старі, чи нові, але стилізовані.
Але з іншої сторони вулиці доводиться простерігати і таке:
Та все ж центр не згубив свого затишку. Приємно, що чимало нових вілл повторюють архітектурний стиль старих.
Друга вулиця, імені Бандери, виглядає не менш впорядкованою.
Обидві вулиці з’єднані площею, що продовжується у великий парк. На площі базарчик і атракціони, яким варто було б відвести намагато менше місця.
На фото зверху можна бачити велику сучасну будівлю – готель “Mirotel”. Часом виникає питання, навіщо було будувати у самому центрі щось таких масштабів і стилю. Але, як виявилося, на його місці ще не так давно стояв типовий радянський пансіон, тож, певно, він псував би пейзаж набагато сильніше.
Гуляти містом досить приємно, і, варто сказати, людей вдень чимало.
Ну і зірка куторту – Бювет №1 з водою “Нафтуся”
Коли бювет зачинений і людей немає:
Вид зсередини: типова радянщина
Заслуговує на увагу вілла “Саріуш” початку 20-го сторіччя, в якій знаходиться музей історії міста.
У парку можна непогано поблукати, зустріти бюветики, дивні скульптури і пам’ятник Міцкевичу. На околиці парку знаходиться Бювет №2, кругла споруда зі скляними стінами у стилі соцреалізму…
Навколо парку, з протилежної, відносно центру сторони, розташовуються численні нові і старі готельні комплекси, яких навіть не видно з центру. Стан у них різних, деякі навіть стоять пусткою.
Родзинкою міста є неоготичний костьол Успіння Пресвятої Діви Марії, побудобваний у 1859-1860, і який змінювався і перебудовувався аж до 1934-го.
Будівля як зовні, так і всередині справляє дуже приємне враження (чи, може, то суто мені, як великому любителю костьолів)
Іншою не новою церквою є Греко-католицька церква Світого Миколая збудована 1861-1886, яка остаточного вигляду набувала аж до 90-х років минулого сторіччя.
Було зачинено, тому зайти всередину не вийшло.
На завершення варто сказати, що Трускавець насправді перевершив сподівання. Всі, звичайно, чули про його воду, хтось чув про Rixos, Кришталевий палац, інші готельні комплекси, може навіть відпочивав у них, але це також затишне місто з прекрасною природою і цікавою архітектурою, яке варто того, щоб його відвідати.