Село (колись містечко) Купин відоме від 1407 року. Тоді його володарем був такий собі Богуслав зі Стахова. У XVI столітті власниками містечка (як і більшості довколишніх сіл) були Замойські. Від 1637 року – Гербурти. Пізніше – Садницькі та Грабянки. У тому числі й знаменитий масон і містик – Король ілюмінатів Авіньйону граф Тадей Грабянка. В селі й досі зберігся «панський» будинок, що належав Грабянкам, які його використовували як «літню дачу». Відомий історик Антоній (Юзеф) Роле пізніше розповідав, що в бібліотеці цього будинку зберігалася частина архіва Короля ілюмінатів у томи числі й його листування із знаменитим графом Каліостро. Роле бідкався, що все це бачив, але ознайомитися не встиг. В бібліотеці сталася пожежа і архів згорів. До речі, у Львівському історичному музеї зберігається портрет містика, подарований наприкінці ХІХ ст. тоді ще Оссолінеуму сином історика (тому портрет подарували нащадки Короля ілюмінатів). На цьому портреті добре видно сліди вогню та кіптяви. Вірогідно це єдине, що вдалося врятувати з палаючої бібліотеки.
- Ліворуч плато, на якому стояло укріплення
Як бачимо Купин досить давнє і поважне. Відповідно без укріплень тут було аж ніяк. Тим більше, що поруч проходив сумнозвісний «Кучманський шлях», яким регулярно швендяли татари На Полілля та Галичину.
Укріплення тут справді були. Про що йдеться в доповіді Юхима Сіцінського “Археологическая карта Подольской губернии” (1901):
«Вблизи мѣстечка [Купина] есть следы небольшаго укрепленія, по прѣданію, воздвигнутаго во время нашествія татаръ на Подолію. Народъ говоритъ, что въ Купинѣ, на крутой горѣ надъ рч. Смотричемъ, стояла некогда высокая башня, на которой вѣчно находились сторожа, которые слѣдили, не идутъ ли татары или волохи, и на случай опасности давали знать населенію; эта башня была обнесена высокими валами. Въ недавнѣе время башня разобрана, и изъ камня ея выстроена мельница на рѣчке, а место занято подъ усадьбу крестьянина, и насыпь распахана.»
Враховуючи, що сам «Батько подільського краєзнавства» прямо зазначив, що від купинського укріплення нічого не залишилося, впродовж понад століття вважалося, що воно безслідно знищене. Насправді, як з’ясував автор цих рядків основна його частина незле так дійшла до нашого часу.
- Оздоблення з козерогами – надзвичайно рідкісний випадок. 18 століття.
З’ясувалося це під час обстеження старого єврейського цвинтаря XVIII-ХІХ століть. Останнє, зауважимо, є досить цікавим. Тут маємо низку мацев з дуже рідкісними, а часом унікальними сюжетами на барельєфах. Але про це іншим разом.
На некрополі впала в вічі ціла система ровів та валів. Спочатку подумалося що це щось цвинтарне. Нагадаємо, народна назва єврейських кладовищ «окописько», на честь рову, яким євреї окопувли місця поховань. Але ні розмірами, ні розташуванням ці вали не підпадали під єврейський «окоп». До того ж датування надгробків всередині окопаного периметру, на дні рову та за його межами охоплює усього кілька десятиліть. Тобто говорити, що це межа первісного ядра цвинтаря, який хгодом вийшов за його кордони – аж ніяк не виходить. Та й масштаби земляних робіт тут явно у рази більші традиційного «окопу».
- Космічний знімок. Червоним кружечком показана основа башти
Спеціалісти з Єврейського університету Єрусалиму, які досліджували пам’ятку на початку 1990-х теж підтвердили, що це не є цвинтарною структурою. Пізніше, на запрошення автора, тут побували спеціалісти з охорони культурної та історичної спадщини історики та археологи Сергій Шпаковський та Володимир Захар’єв (м. Хмельницький), які підтвердили – так, це давнє укріплення! Про пеіод його функціонування нічого точно сказати неможна, окрім того , що воно припинило своє існування десь у XVII ст. Початок цілком може датуватися й XV ст. Але для того аби щось сказати певно потрібні археологічні дослідження. А от із цим – велика проблема. По-перше археологія в Україні на «голодній пайці», тому вірогідність, що знайдуться гроші на розкопки – наближується до нуля. Головне ж – це терени єврейського некрополя. Будь які земляні роботи тут з точки зору юдаїзму – великий гріх і злочин.
- Сергій Шпаковський обстежує вали (березень 2017 р.)
Спеціалісти з обласного центу зробили тут ще одне відкриття. Як виявилося високе плоске плато, що височіє над урвищами каньйону Смотрича (знаменитий Смотрицький каньйон починається саме від Купина) , я яке вже саме по собі, завдяки природному рельєфу, є файним укріпленням, люди вподобали здавна. Зокрема історики знайшли на його теренах фрагменти кераміки ранньої залізної доби, що свідчить про наявність тут давнього поселення.
- Давня кераміка знайдена на теренах цвинтаря
Основу згаданої у Сіцинського мурованої башти автор теж знайшов.
Як з’ясувалося, вежа колись стояла у найвужчому місці біля дороги, що веде до Купина. Тут дорога з півночі обмежена плато, а з півдня – стрімким схилом гори (це добре видно на космічному знімку). Тобто стрільці з башти могли контролювати проїзд до містечка. Враховуючи рельєф, це єдино можлива дорога до Купина на цій ділянці. Не виключено, що колись тут ще й стояла загорожа із воротами.
- Основа башти
Від початку XVIII століття, коли загроза набігів минула, купинське укріплення закинули, відтак його викупила єврейська громада під цвинтар.
Для єврейських містечок Поділля характерне розташування цвинтаря «за річкою» (струмком) та «на горі». Таке, зокрема, бачимо в сусідніх Сатанові та Городку. Річка (струмок) тут відіграє роль своєрідного символічного Стіксу – міфічної ріки, що відділяє світ мертвих від світу живих.
«Нагірне» розташування цвинтаря теж має містичне пояснення: важкий підйом мав би заважати живим прагнути потрапити на цвинтар раніше визначеного Богом речинця.
Присутній і прагматичний аспект. Громада за власні кошти мусила викуповувати у дідича ділянку землі під цвинтар. Непридатна для забудови чи обробітку «гірська земля» (а саме такою є порізане валами та ровами замчисько) була найдешевшою. Станом на XVIII ст. тут, вірогідно, ще й стирчали колоди частоколу, що теж зменшувало ціну ділянки.
Для розуміння ситуації, чому помилився Великий Авторитет варто нагадати, що більшу частину своєї доповіді «Археологическая карта Подольской губернии» Юхим Сіцінський писав не за результатами власних поїздок, а на підставі записок, які для нього готували місцеві парафіяльні священики. На той час єврейський цвинтар Купина був ДІЮЧИМ, а юдейське населення містечка складало більшість його людності. Євреї досить несхвально ставилися до іновірців, які швендяли по їхньому кіркуту. Православному ж священику взагалі туди було зась. Від долини ж система валів непомітна. Хоча священик і не збрехав. «Нижню» ділянку укріплення, що була на селянській садибі, на початку ХХ ст. дійсно зрили, але й сьогодні, як добре придивитися, можна побачити її сліди.