Згідно з наказом князя Григорія Потьомкіна в 1788р. в гирлі річки Інгул була закладена суднобудівна верф. Навколо підприємства швидко росло місто. Вже на наступний рік від заснування місто стало носити ім’я Миколаїв – в пам’ять про день взяття Очакова в 1788р., який доводився на день св.Миколая, який, до того ж, був покровителем моряків.
Стратегічне розташування і значення міста привернуло увагу командувачів флотом і військових фахівців імперії. У Миколаєві дислокувався штаб Чорноморського флоту. Для захисту пріоритетного міста, його порту і верфям в період Кримської війни був притягнутий Е. І. Тотлебен. 12 вересня 1855р. Едуард Іванович особисто прибув до Миколаєва облаштовувати оборону міста. За його проектом було зведено мережу укріплень з батареями на берегах Бузького лиману. Важливим елементом оборонної системи була насипана дамба, яка перегороджує лиман. Земляний острів був укріплений каменем і валами, на острові розташовувалася Костянтинівська батарея. Ця батарея отримала назву на честь Костянтина Миколайовича, одного з синів імператора. Костянтинівська батарея і інші частини укріпрайону були споруджені лише за два місяці, але їх значення важко переоцінити. Після захоплення Кінбурна англо-французькі війська рушили на Миколаїв. Однак пройти по вузькому фарватеру під перехресним обстрілом двох батарей союзницьким суднам не вдалося. Геній Тотлебена захистив Миколаїв! Нині Константинівську батарею розмило до невеликого острівця посеред Бузького лиману.
Варто відзначити, що паралельно з бурхливими подіями 19 століття також активно росло і забудовувалося місто. Згідно з планом Івана Старова центр Миколаєва має ідеальне планування з прямими вулицями і правильними кварталами. Завдяки цьому гуляти по історичному центру просто і приємно.
Тихі тінисті вулички приховують прекрасні архітектурні форми позаминулого століття.
Перераховувати музеї і пам’ятники довго, вони, мабуть, заслуговують окремої публікації, але найцікавіший все ж залишу тут. Водонапірна вежа гіперболоїдного типу була побудована ще в 1907р. за проектом В.Шухова, вона забезпечувала водопостачання аж до 1944р, поки не була підірвана відступаючими гітлерівцями. Пізніше вежу відновили, але вже в якості архітектурного пам’ятника.
Від світського до духовного … Огляд був би не повний без культових споруд Миколаєва, представлених у всьому своєму конфесійному розмаїтті.
Кафедральний собор Касперівської ікони Божої Матері. Будівництво почалося ще в 1872р., але відкрилися для прихожан його двері лише в 1915р.
Ще один православний храм, на який я натрапив, – грецька церква Св.Миколая (1813-1817гг.)
Лютеранська кірха в псевдоготичному стилі. (1852р.)
Римо-Католицький костел Св.Йосифа. (1896р.)
Найстаріша синагога в Миколаєві. (1822р.) Поруч прибудована миква – спорудження для ритуального омивання.
У мене склалося враження, що в цілому місто не бідне. Однак щонайменше дивним тоді здається незадовільний стан другорядних доріг в місті, відсутність освітлення тротуарів навіть центральних вулиць, що в купі з відсутністю каналізаційних люків робить вечірні прогулянки небезпечними для здоров’я. Нормальні люки я бачив тільки в Краєзнавчому музеї.