Крим
(татарський, український, але точно не російський)
Продовжую серію розповідей про найбільш цікаві мапи шведських архівів, які дозволяють краще зрозуміти нашу історію.
Ця підготовлена Яном Хендріком ван Кінсбергеном (Jan Hendrik van Kinsbergen, 1735–1819), відомим адміралом голландської та російської служб. Хоча на останній він перебував лише з вересня 1771 по листопад 1774 року, але був учасником бойових дій в Чорному морі, а тому про місцевість склав власні враження. Удостоєний численних нагород і відзнак. Після повернення до Голландії підготував та видав карту Криму, яка отримала високу оцінку в Європі; до 1810 року її вважали однією з кращих і найбільш інформативних:
«Карта Крима створена під час останньої війни у 1772 році та присвячена його королівській високості принцу Пруссії Генрі, братові короля, його дуже скромним і покірним слугою Кінсбергеном… Лицарем Військового ордена Святого Георгія Росії від 18 січня 1776 року».
Особливо цінна тим, що маємо можливість бачити всі топоніми оригінальними, без штучних перейменувань, які відбудуться зовсім скоро після її складання.
Більша частина цих назв вказана ще у праці Іосафата Барбаро (1413–1494), дипломата з Венеції, який докладно описав узбережжя Чорного моря в XV ст.
Почнемо з однієї з найцікавіших древніх локацій Криму, яка знайома кожному з нас. Одне з семи чудес України – Херсонес Таврійський, який тут позначений як “Schurschi ou Scherson” (лівий кут мапи). Поряд з ним велика однойменна бухта, а також місто-порт “Aschtiar”, яке згодом буде перейменоване в Севастополь – місто слави татарських і козацьких моряків. А також і “Inkermann”, що залишився з оригінальною назвою. З нього дорога веде до “Belbek”, а далі до столиці – “Baktschisarai”. Вище, біля Солоного озера, розташоване велике місто-порт “Koslov ou Gosleve”, що більш відоме тепер як Євпаторія. Західний кут півострова позначений як “Tarchanskoi kut”. Біля нього можна бачити пояснення до мапи, як на ній позначені грецькі і вірменські села, а також ті, які мають християнське чи мусульманське населення. Крим історично був толерантний та віротерпимий. На півночі бачимо укріплення біля знайомого “Perecop”. А далі мілководні затоки, які і сьогодні відомі під такою назвою: “Sivasch ou la Mer Putride”. Їх відділяє від Азовського моря (Mer D`Azoff) Арабатська стрілка. На її північній частині бачимо землі, контрольовані ногайськими татарами. Перехід з Азовського в Чорне море здійснювався через місто “Kertsch” і “Taman”. Велике значення мало місто “Kaffa”, яке показане на мапі добре укріпленим, а нам відоме тепер як Феодосія. На півдні також виділяються міста “Sudak”, “Ialta”, “Balaklava” і багато інших, бо Крим того часу досить розвинутий та заселений. Далі від узбережжя виділені розміром шрифту великі міста “Aсbemetscbet” (Акбмесджит – Біла мечеть), що стало Сімферополем. А також місто “Karas basar ou Karasu” – давня назва Білогірська.
Варто відзначити, що серед цих населених пунктів були і українські, – звичне і поширене тоді явище. Ще від турецького мандрівника Евлія Челебі, який в XVII ст. докладно описав півострів у своїй «Книзі подорожі» та вказав на приголомшливі цифри, за якими українців налічувалось в Криму сотні тисяч і складали вони більшість, це питання цікавило багатьох. Дослідженням теми займалось чимало істориків, які дійшли висновків, що українці складали, якщо не більшість, то точно були другим етносом півострова після татар.
Та російсько-турецька війна 1768–1774 років багато в чому стала переможною за рахунок ресурсів України, яку Імперія виснажувала безжально. Хоча її початок був спричинений введенням московських військ у Правобережну Україну для придушення Коліївщини та Барської конфедерації 1768 року, але вже 31 жовтня 1768-го президент Малоросійської колегії П. Румянцев просив кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського «всё войско своё устроить… в военный порядок тотчас».
«У війні з великим розмахом використовувалися українські людські, матеріальні та фінансові ресурси. П. Румянцев із початком воєнних дій у Криму взяв із Малоросійського скарбу 100 тис. рублів асигнаціями на «татарські витрати». На початковому етапі війни канцелярія Малоросійського скарбу переслала ще 95337 руб. на потреби «шести драгунських полків, також Генералітету і польової аптеки, і глухівського гарнізонного полку». 12 червня 1770 року Малоросійська колегія видала указ про надання 4 тис. руб. для потреб формування одного з підрозділів рос. флоту. 22 березня 1772 року рос. імп. Катерина II звеліла видати командувачу 2-ї армії генерал-аншефу кн. В. Долгорукову 100 тис. руб. з України. Також згідно зі спеціальним указом Правительствуючого Сенату українці були зобов’язані надавати необхідні кошти для транспортування до театру бойових дій артилерії. Гетьманщина фінансувала придбання для армії імперії великих партій волів, коней та возів. 1770 року розпочалося грандіозне будівництво Нової Дніпровської оборонної лінії, до якого масово було залучено українське населення».
Україна допомогла Російській Імперії виграти війну дорогою ціною. Наша країна була виснажена і знекровлена, тимчасово втратила військову потугу, яка виборола державність, – козацтво. А яким чином Імперія віддячила їй? Вже в 1775 році московські війська скористались моментом і зруйнували Січ, розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом зі старшиною, П. Калнишевського 25 червня 1776 року заарештовано і довічно заслано до Соловецького монастиря. У 1781 році скасовано полково-сотенний адміністративний устрій Гетьманщини та утворено намісництва. У 1783 році Катерина II видає указ, яким було закріпачено селян Гетьманщини. У 1796 році така ж доля спіткала селян на півдні України. Таким чином до кінця XVIII ст. українці потрапили майже під повну військову, політичну та економічну залежність.
Не менше лиха принесла вона і у завойований таким чином Крим. В ході двох воєн Російська Імперія здобула контроль над ним і розпочала активну колонізацію територій. Звичайно, основний тягар освоєння нових земель ліг на українське селянство. Корінне, місцеве населення Криму зазнає протягом двох століть важких втрат, депортацій, геноциду, політичних переслідувань, які були покликані повністю змінити склад населення. Малюнок у лівому нижньому куті мапи символічно підкреслює цей ганебний момент колонізації півострова.
Османська і Російська імперії намагались розрядити невирішені внутрішні проблеми і напруженості через зовнішню експансію, поширювали метастази війни все далі від своїх кордонів, але страждали при цьому українська і кримська держави, які стали заручниками цих токсичних планів та вимушені були воювати не на своїй війні, заплативши за це найвищу ціну.
Але стосунки українців і кримських татар складались не лише таким чином. В 1410 році у знаменитій Грюнвальдській битві проти Тевтонського ордену воювало багатонаціональне військо, в якому українці і татари стояли поруч. Ян Длугош називав наступні коругви з наших земель: Галицька, Перемишльська, Львівська, Холмська, 40-ва коругва Мартина зі Славська, Жидачівська, Теребовельська, Подільська, земські коругви з Києва, Кременця, Стародуба, Дорогичина, а також і загін татар, які на полі битви розташувались на правому фланзі, відразу за руським (тобто українським) військом.
В середині XV ст., за підтримки литовського і руського панства, саме з наших земель відправився в Крим Хаджі-Ґерай, якому судилося відкрити нову сторінку історії: колишній ординський улус став незалежною державою, а він увічнив себе як засновник Кримського ханату та родоначальник великої династії.
Як ми писали вже вище, в 1521 році черкаський і канівський староста Остафій Дашкович на чолі козацьких загонів спільно з Кримським ханом здійснив успішний похід на Москву та Казань, за результатами якого князь Московський Василій ІІІ змушений був підписати принизливий договір (6–8 серпня 1521 р.) та визнати себе вічним данником Криму.
В 1623 році на престолі в Бахчисараї сів Мехмед ІІІ Ґерай, а вже навесні 1624 року Мурад оголосив новим ханом Джанібека і направив до Криму кілька тисяч яничар. І саме загін запорозьких козаків прийшов йому на допомогу та 13 серпня 1624 року взяв участь у відбитті османської атаки. Це сприяло укладенню договору між Бахчисараєм та Січчю, який багатьма розглядається як перший міжнародний договір Козацької держави. Козаки стали бажаними союзниками кримців – і навпаки. Від імені Кримського ханату зобов’язальний лист видав калга Шагін Ґерей:
«присяжний лист запорозьким козакам, насамперед пану Гетьману, осавулам, отаманам і всьому Війську. Засвідчуємо цим нашим листом і присягами, що від мене і всіх наших людей не діятиметься жодної кривди і шкоди…».
В травні 1628 року гетьман Михайло Дорошенко, який вже уславився походом на Московію 1618 року та участю в перемозі під Хотином в 1621 році, виконуючи умови договору про взаємодопомогу між Військом Запорозьким і Кримом, очолив похід козаків на допомогу ханові Мехмеду ІІІ Ґераю та калзі Шагіну Ґераю, які вели боротьбу проти ставленика Османської імперії та знаходилися в фортеці Чуфут-Кале, обложені союзниками султана. 31 травня 1628 року кількатисячний козацький загін під проводом М. Дорошенка з боями досяг р. Альми [на мапі – fl. Alma] в околицях Бахчисарая. Противник був переможений, хан і його брат звільнені з облоги. Але своє життя поклали за Крим близько двохсот козаків, а головне, серед загиблих був і гетьман Михайло Дорошенко. Який ціною власного життя підтвердив нерозривність історії двох народів.
Абсолютна більшість подальших козацьких перемог також тісно пов’язана із допомогою татар, які підставляли нам своє плече (кінноту) у відповідальний момент. Бахчисарайський договір від березня 1648 року між гетьманом Богданом Хмельницьким та кримським ханом Іслям III Ґераєм забезпечив перемогу українського війська у найважливіших битвах того історичного року, коли у полум’ї визвольної війни постала українська держава Війська Запорозького.
Вагому роль відіграла допомога кримців і в 1659 році, коли Гетьманщина відбивалась від навали Московського царства та змогла здобути важливу перемогу під Конотопом. Біля двох десятків договорів та інших форм міжнародно-правової співпраці між Україною і Кримом було укладено у ті століття, коли молоді кримська і українська держави активно розвивались і ще не були поглинуті хижими імперіями. Не перерахувати всіх подій, які розповідають про історичний зв’язок кримців і українців. І в подальші роки, не дивлячись на мінливий світ, зростання та падіння імперій, українсько-татарський взаємний вплив на розвиток регіону був визначальним, а Крим нерозривно пов’язав себе з Україною, ставши її невід’ємною частиною. Не змінять цього факту будь-які тимчасові окупації, як-от німецькими військами в середині XX ст. чи російськими військами на початку ХІХ ст. Всі імперії зникають, всі окупації рано чи пізно закінчуються.
Шведські архіви зберегли багато різноманітних карт Криму, бо до нього часто була прикута увага всієї Європи. А у спеціальному розділі архіву, який має назву “Diplomatica Turcica”, можна відшукати і ті документи, які досі не були введені в науковий обіг та представляють великий інтерес для дослідників.
Автор: Ігор Полуектов
