Численні гості Одеси, прогулюючись по парку Шевченка, натикаються на давню аркадную стіну з башточкою. Така стіна та ще й з башточкою часто асоціюється з фортифікаційною спорудою, якій, здавалося б, тут саме місце. Розташована на височині біля порту стіна, ймовірно, служила для захисту міста.
Ця стіна, іменована карантинною, насправді таки захищала місто. Тільки трохи інакше, ніж звичні нам кріпосні стіни. Карантинна стіна відділяла карантинне кладовище (дислоковане на території сучасного парку Шевченка) від карантину (селища розташованого нижче по схилу). Карантинне селище ділився на дві ділянки – пасажирське і чумне. Тут розміщалися новоприбулі з кораблів. У чумному ізолювались переносники чуми або інших інфекційних захворювань, таким чином виключався контакт небезпечних хворих з міським населенням.
Вежа і стіна споруджені в 1807 р і служили для зберігання пороху, що знімався з судів. Пізніше башточка служила моргом для загиблих в карантині (з 1822р.). Історія стіни змінюється зі скасуванням карантину і закладці тут парку в 1875р. Поступово територія біля аркадной стіни стає популярним оглядовим майданчиком. “Сюда приходили смотревшие на море”, – писав Юрій Олеша в книзі “Ни дня без строчки”. На початку 20 століття стіну реконструювали, і вона стала однією з найколоритніших пам’яток Одеси. Навколо досить прозаїчної історії стіни починають кружляти романтичні історії, які ототожнювали її з залишками турецької фортеці. Залишки фортеці тут дійсно колись були, але повністю їх розібрали при закладці парку, так що нехай вежа з контрфорсом вас більше не вводить в оману.
До речі, в башті в різний час була шашлична, склад інвентарю, підсобка будівельників. Потім, вже в радянські роки стараннями колекціонера Р.Ціпоркіса в ній існував музей пам’ятних дат Одеси та парку імені Т.Г.Шевченка. Сьогодні вежа переживає не найкращі свої роки – пам’ятник не охороняється, а вільний доступ, на жаль, загрожує вандалізмом …
