Онут

Ох, як же складно мені далися ці наддністрянські села! Думаєте, я ось так, за власним бажанням перся розбитими ґрунтовками в Самушин чи Онут? Та щяс! Насправді, мені було достатньо одного Брідка, до якого з Вікна веде страшна дорога (хоча, що там «страшна», майже всі дороги на Буковині, крім міжобласних – суцільний жах). Але все ж таки, подивився карту, і вирішив повернутися до Чернівців через Чорний Потік, оглянувши за одно і Баламутівку. Та означена на карті дорога до Чорного Потоку мене так і не привела. Блукаючи поміж дністровських пагорбів, хвилин через сорок я опинився в Мосорівці. Яким чином – то для мене загадка. Ну, добре, що не в Перебиківцях 🙂 В Чорний Потік я все ж пізніше попав, але на моєму шляху ще лежали Самушин і Онут, які також «довелося» оглянути. Та до Баламутівки я так і не доїхав. Дорога до неї – суцільні калюжі. Їх моя Dacia спочатку успішно долала, аж допоки вони не ставали все глибше і глибше. Коли рівень води став критичним, довелося розвернутися, і повертатися до Чернівців через Вікно. Хоча та дорога була нічим не краще, хіба що калюжі були не такі глибокі.

Долина Дністра біля села ОНУТ (0,6 тис. мешканців) є найнижчою точкою Пруто-Дністровського міжріччя (121 метр над рівнем моря), а село є одним з найстаріших поселень Буковини. Вперше Онут згадується в літописі у 1215 році, як місто, що виникло на важливому портовому шляху, який проходив по Дністру з Галицької Русі до дельти Дунаю. Своєму виникненню та розвитку воно зобов’язано пожвавленню у ХІІІ столітті торгівлі між Галицькою Руссю та народами Причорномор’я. Онут був одним з торгових центрів на цьому шляху, річковою пристанню та перевалочним пунктом з долини Дністра до долини Прута в район теперішніх Чернівців. У 1219 році в Онуті під час походу побував князь Данило Галицький.

Церква Воздвиження Чесного Христа в Онуті походить з 1892 року. Побудовано храм на місці старої дерев’яної козацької церкви, датованої 1773 роком.

Невідомі руїни біля церкви:

Храм на протилежному, тернопільському, березі Дністра (чи то в Усті, чи то в Пилипчі):
 

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)                          andy_babubudu