Тараканівський форт, Дубенський форт, Нова Дубенська фортеця – найпоширеніші назви фортифікаційної споруди, яка розташована за три кілометри від Дубно і за півтора від села Тараканів. Офіційно закритий об’єкт перебуває у аварійному стані. Майданчик для „диких” туристів, дігерів, бійців-екстрасенсів та гравців у пейнтбол. Чим би він міг бути, наприклад, у Чехії? Не знаю, можливо музеєм, готелем… але точно, не тим, чим він є в Україні. Але в Чехію його ніхто перевозити не збирається (та і я за це не агітую), тому він стоїть, без дороговказів над Іквою, відразу за тараканівським кладовищем й впевнено руйнується. Українській владі (особливо теперішній) немає ніякого діла до таких об’єктів. Щось там варнякали про влаштування музею, але хто у це вірить. Я не вірю.
Зовнішній мур, оточений земляним валом та маскувальними хащами борщівника, ховає кілька ходів всередину. Один, цікавіший, через тунель (потерну), але без ліхтарика туди краще не потикатись. Ще є прохід між стінами – там є помітна стежина, яка змійкою в’ється у тому ж борщівнику. Поряд бовваніє залізничний насип; недалечко заболочена заплава Ікви…
План Тараканівського форту
Тараканівський форт – дуже ефектна споруда. Потрапивши всередину ви будете вражені, хоча якщо ви вже побували у фортеці „Керч”, ще одному дітищі інженера Тотлебена, то цей форт не буде чимось абсолютно новим. Але, навіть для людей, не настільки як я глибоко закоханих у архітектурні пам’ятки, форт дуже цікавий. „От нам у дитинстві б таку фортецю, у войнушки грати”.
Після останнього поділу Польщі наприкінці 18 століття кордон Російської імперії змістився на захід. Дубно стало прикордонним містечком, але стара фортеця, яку, у фантазіях Гоголя, намагався захопити Тарас Бульба, вже не мала фортифікаційного значення – фортифікаційні технології пішли далеко вперед. Майже сто років російська адміністрація виношувала думку збудувати потужний форт на західному кордоні. Але спочатку була війна з Наполеоном, потім Кримська війна – щось постійно заважало. І, аж після поразки імперських військ у Криму, форт біля Дубно почали будувати. Герой Севастополя й Плевни, військовий інженер Едуард Тотлебен зробив проект нового типу – муровані будівлі повинні були ховатись у товщі землі. Саме так він будував фортецю „Керч”, але та твердиня, яка мала оборонити вхід у Азовське море, так і не прийняла участі у бойових діях як фортеця. А от Тараканівський форт сповна відчув смак війни у період Першої Світової війни, але оборону в ньому тримали переважно ті, хто мав його штурмувати – австрійці захопили його без бою, а потім, у 1916 році, його штурмували ті, хто його будував – росіяни під час Брусилівського прориву. Під час цього штурму загинули дві сотні австрійських солдат – їхнє кладовище розташоване неподалік. А у 1920 році форт утримували поляки, які оборонялись від армії Будьонного.
В період Другої Світової війни бойові дії на території форту не велись, а після війни тут розміщувались військові склади.
У 90-ті роки армія залишила межі форту, але із свого балансу вона споруду не зняла. Ну а те що належить армії, часто не належить нікому. Тому споруда, порепана як обличчя старої індіанської бабусі, стоїть пусткою. Мури, в будівництві яких ледь не вперше використали бетон, осипаються і тріщать. Офіційно, будівництво закінчили у 1890 році – тоді його оглянула царська родина. Нині державні мужі і близько не підходять до фортечних стін. Воно їм нада? Можливо хтось із заможних людей і вклав би кошти у відновлення будівлі, але держава знову поводить себе як собака на сіні. Чи ні – як герой Мягкова у фільмі „Жестокий романс” – „так не доставайся ж ты никому”.
Я вирішив детально не писати про Тараканівський форт – кому ж дуже цікаво, то в неті про нього написано чимало, наприклад у Вікіпедії.
Текст та фото Романа Маленкова