Фортеця “Керч” є однією з найбільших в Україні. Її загальна площа – понад 400 га. Свого часу вона була однією з найпотужніших фортифікаційних споруд Європи. На озброєнні фортеці було 437 гармат, один залп яких міг викинути у ворога 20 тон снарядів. У фортеці навіть були нові (на той час) 11-дюймові нарізні гармати, один снаряд яких важив 245 кг, а стріляли вони на відстань до восьми кілометрів. Фортеця складалася з трьох сотень споруд, а охороняв та обслуговував всю цю “махіну” шеститисячний гарнізон на чолі з трьома генералами.
Сухий рів-пастка
 |
| Схема фортеці “Керч” |
Як це не дивно, але більше половини будівель фортеці збереглися до наших днів, тому “Керч” має всі шанси, стати одним з найвідвідуваніших туристичних об’єктів Криму. Але одночасно ця фортеця є однією з найменш відомих кримських фортець. Таке становище має свої причини: віддаленість фортеці від основних туристичних маршрутів (пересічному туристу проблематично дістатись до фортеці не маючи власного транспорту), відсутність інфраструктури (на території фортеці немає навіть місця для елементарного перепочинку, типу лавочок під навісом, не кажучи вже про якісь кафе), специфічність екскурсійного обслуговування (екскурсії проводять лише для великих груп, а без екскурсійного супроводу на територію навіть не впускають). Але однією з головних причин є практична відсутність реклами фортеці “Керч” як екскурсійного об’єкта. Ще однією причиною слабкого туристичного інтересу можна вважати тотальну замаскованість споруд фортеці, через що, навіть не всі мешканці Керчі знають про її існування. Відразу пригадується корінна мешканка Керчі, жіночка з вікон квартири в якої було видно головний форт фортеці, вона ж вважала що це просто земляні горбики, а про існування якоїсь фортеці крім Єні-Кале, навіть не здогадувалася.
Тривалий час у фортеці перебувала військова частина. Тут навіть була розташована своєрідна військова в’язниця – дисциплінарний батальйон (дисбат). Але у 2003 році військові залишили фортецю, передавши її у розпорядження Керченського історико-культурного заповідника. Фактично лише з 2003 року народ дізнався про існування фортеці “Керч”.
Капонір перетворений на адміністративну споруду
Кримська війна (1853-56 рр.) закінчилася для Росії поразкою, в результаті якої було втрачено Чорноморський флот. Імперії потрібно було знайти варіанти оборони свого морського узбережжя без флоту. Для цього цар Олександр ІІ почав укріплювати південні кордони держави. Зокрема розуміючи незахищеність портів у Азовському морі він хотів блокувати єдиний вхід до цього моря – Керченську протоку. Для цього у 1857 році в районі мисів Павловський та Ак-Бурун було розпочато будівництво нових укріплень. У водах Керченської протоки було збудовано два форти на 130 гармат. Це був початок.
Капонір
Паралельно із будівництвом фортів від коси Тузла, в напрямку Кримського берега відбувалося підняття морського дна (насипалося каміння), щоб пересунути фарватер ближче до берега, й притиснути кораблі до берегових батарей.
Будівництвом укріплень займалися солдати Литовського, Віленського та мінського полків, а також робітники-добровольці, що були найняті у сусідніх губерніях. Безпосереднє керівництво будівельними роботами здійснював військовий інженер Антон Нат.
Один із внутрішніх проходів
У 1858 році на березі були споруджені батареї, на які встановили 98 гармат. Тепер ці батареї потрібно було убезпечити від обстрілу із суходолу. Для цього навколо берегових батарей повинні були звести численні укріплення. Розробку проекту майбутньої фортеці та спостереження за веденням робіт у 1859 році доручили відомому військовому інженеру, керівнику інженерного департаменту імперії – генералу Едуарду Тотлебену, який прославився під час оборони Севастополя.
Потерна та контрмінні галереї
Фортеця “Керч” стала одним з найважливіших фортифікаційних об’єктів імперії. Мільйонні кошти на її будівництво надходили із спеціального фонду, створеного для фінансування двох приморських фортець – Кронштадта та Керчі.
Імператор Олександр ІІ приділяв значну увагу зведенню фортеці Керч, неодноразово відвідуючи масштабне будівництво особисто. Вперше він приїхав до Керчі у 1861 році. Тоді він наказав назвати люнети фортеці (відкриті з тилу укріплення) на честь солдат, що будували їх, Мінським та Віленським, а головний форт на честь героя оборони Севастополя – Тотлебен. У 1863 та 1872 роках імператор знову відвідував Керч слідкуючи за ходом будівництва.
1865 року на посту керівника будівництва Антона Ната, вже на той час генерал-майора, змінив фін за національністю, Карл Седергольм. Саме цього військового інженера було призначено першим комендантом фортеці, після завершення її будівництва. А сталося це у 1877 році, через 20 років після початку.
Берегова батарея
Фортеця “Керч” повністю блокувала вхід кораблів неприятеля у Азовське море. Але в активних бойових діях за всю свою історію фортеця не прийняла участі жодного разу, адже на кінець 19 століття, вона вже не мала великого фортифікаційного значення через абсолютний перехід армій на нарізну зброю. Фортеця ж будувалася ще в період гладкоствольної артилерії, тому була зведена виключно із каменя та землі. Щоб протистояти потужній нарізній артилерії вона повинна була мати укріплення з бетону та броні. Тому у 1907 році фортецю “Керч” виключили зі складу діючих фортець. Після цього ніхто більше не турбувався про підтримання укріплень фортеці у належному стані.
Один із порохових складів
Укріплення фортеці “Керч” були спроектовані із врахуванням досвіду оборони Севастополя. Вона дуже гарно вписана у місцевість й зі сторони зовсім не помітна, адже повністю всі три сотні кам’яних споруд з поля прикриті земляними валами. Таким чином було втілено у життя наказ Тотлебена: “В крепостях не должно быть каменных одежд не прикрытых с поля”.
Казарми казематного типу
Основним призначенням фортецю була оборона Керченської протоки, тому вона мала статус приморської фортеці. Протяжність берегової лінії в межах фортеці становила 4 кілометри (один кілометр займали берегові батареї).
Зі сторони суходолу фортеця оточена земляним валом, на якому були встановлені гармати, та сухим ровом-пасткою. Стінки рову закріплені кам’яними стінами, а на дні стоять капоніри – невеликі артилерійські фланкіруючі споруди, які могли вести вогонь у двох протилежних напрямках. Капоніри стоять на такій віддалі один від одного, що могли прострілювати повністю весь рів. Таким чином вояки неприятеля, які б потрапили у рів, опинилися б у вогняній пастці, з якої немає порятунку.
Своєрідною цитаделлю у фортеці був форт Тотлебен, який займає висоти, що дозволяли контролювати зовнішню і внутрішню еспланаду фортеці. Висота вершини форту 115 метрів над р.м. З південного боку форт доповнюється равеліном, а з флангів він захищений люнетами.
Усі частини фортеці з’єднувалися між собою укріпленими підземними ходами – потернами. Найдовша потерна вела від форту Тотлебен до берегових батарей і мала довжину 260 метрів. Значна частина потерн збереглися й досі.
Нині у фортеці налічується понад 150 будівель. Це казематовані казарми, капоніри, порохові льохи, відкриті гарматні батареї на фортечному валу, підземні мортирні батареї. Крім того у фортеці збереглися сотні метрів контмінних галерей – спеціальних тунелів, які дозволяли вчасно виявити ворожий підкоп для закладення мін. Для цього у галереях повинні були перебувати солдати з особливо тонким слухом – слухачі.
В радянські часи на території фортеці розміщувалася військова база. На території фортеці стояли артилерійські батареї та склади з боєприпасами. Під час Великої Вітчизняної війни у 1941 році фортеця “Керч” була захоплена німцями. Цікаво, що під час відступу радянська армія не потрудилася склади з боєприпасами і ворогам дісталися 3-4 тисячі крупнокаліберних снарядів та авіабомб.
В повоєнні роки у фортеці розміщувалися військові склади, гауптвахта та дисбат.
Найвища ділянка фортеці – форт “Тотлебен”
