Улітку позаминулого року випала чудова можливість побувати у місті Меджибіж, що знаходиться на Хмельниччині. З дитинства мені запам’ятався настінний календар “Замки та фортеці України”. За 1998 рік) Так от: звичайно, що всі замки та фортеці, зображені там, мене вразили, але найбільше – це велична, громадна Меджибізька фортеця. “Може, – до останнього часу думала я, таке враження пов’язане саме з дитячим сприйняттям оточуючого світу?…” Але ні!!! Вона дійсно велична!!! Щоб остаточно у цьому переконатися – поїхали до Меджибожа!
Історія містечка Меджибожа – міста, де з’єднуються дві річки – Південний Буг та Бужок, – сягає ХІІ ст. Воно входило до складу Галицько-Волинського князівства, з кінця ХІV ст. належало князям Коріятовичам, пізніше – Сенявським, з першої чверті XVIII ст. – Чорторийським.
Меджибіж на старих фото (фото взято тут)
У 1593 році Меджибіж отримує магдебурзьке право. Тут створюється магістрат, організовуються ремісничі цехи, населення міста на початку ХVІІ ст. сягає 12 тисяч жителів. Цікаво, що у 1672 – 1699 роках Меджибіж разом з Баром, Язловцем та Кам’янець – Подільським був навіть центром одного з 4-х санджаків Подільського еялету (провінції) Османської імперії.
Лицарська вежа та вхід до фортеці
Так як містечко знаходилося на перетині важливих шляхів, якими користувалися татари для нападу на подільські та західноукраїнські землі – Кучманського та Чорного – воно потребувало системи постійного захисту. Таким “захисником міста” стала фортеця.
Східний бастіон
Її історія пов’язана з самим виникненням міста. У ХІІ – ХІІІ ст. вона являла собою укріплену цитадель на високому пагорбі, обнесену земляними валами. Над місцем з’єднання Бужка і Бугу з’явилася вежа з брамою, від якої фортечні мури розходилися на північ і захід. Храм на території фортеці існував уже в ті часи.
Церква Св. Миколая (Замкова церква)
Коріятовичі відбудовують та розширюють фортецю: з’являються дві потужні вежі — п’ятикутна (Лицарська) та північно-східна кругла (Офіцерська) з мурами чотириметрової товщини і бійницями, зводиться церква у романському стилі (за Чарторийських перебудована у готичному стилі). Замок отримує статус королівського.
Внутрішнє подвір’я
Сенявські реконструюють фортецю та будують палац у стилі ренесанс. Зараз триває його реконструкція.
Палац на території фортеці
Наприкінці ХVІІ століття ззовні фортеці зводять могутні кам’яні контрофорси, що сягають третього поверху палацу.
Подвір’я фортеці стає просторим, усі будівлі утворюють один ансамбль.
За Російської імперії (Радянського Союзу) фортецю використовували різноманітні військові підрозділи. Пізніше у ній розмістили маслозавод, потім була Друга світова війна. Але найбільших втрат фортеця зазнала через місцеву владу, яка дозволила місцевим мешканцям розбирати її на будівельний матеріал для зведення сільради та окремих садиб.
Східний бастіон
Панорама зі Східного бастіону
У 1960 – х роках на території фортеці розпочалися реставраційні роботи, які тривають і донині.
У 2001 році створено Державний історико-культурного заповідник. Тут постійно проводять археологічні дослідження, обстеження підземель та знаходять багато цікавого.
Розкоп на подвір’ї фортеці
Нам показують знахідки – наконечники стріл
На території фортеці окрім споглядання фортифікаційної спадщини, вартим увагу є Музей Пам’яті жертв Голодомору на Хмельниччині 1932-1933 років, який справляє величезне психологічне враження, історичний та краєзнавчий музеї, де проводять дуже цікаві ексурсії.
У Музеї Пам’яті жертв Голодомору
Окрім цього, у фортеці кожного року проводяться “Ночі у музеї” (є можливість потрапити у підземелля) та тематичні фестивалі, які вірто відвідати. Що я і збираюся зробити найближчим часом 🙂 Дитячі мрії здійснюються!
Так чому ж “Білий лебідь”? Що воно означає?
А історія назви така…
У XVI столітті під час реконструкції фортеці було вперше використано цеглу. Подрібнену до стану борошна цеглу домішували до вапняного розчину, який використовувався для мурування стін і в тонкому шарі тиньку. Через це замок, який був зовні весь потинькований цим розчином, набув злегка рожевого кольору. А в сонячні дні, коли фортеця відображалася у водах Південного Бугу, вона справляла ще величніше враження. Тому, з XIX століття за фортецею закріпилася романтична назва – “Білий лебідь”!
Підготовлено за матеріалами:
екскурсія Меджибізькою фортецею з директором ДІКЗ “Межибіж” Олегом Погорільцем;
офіційна сторінка Державного історико-культурного заповідника “Межибіж“;
Вікіпедія – стаття “Меджибізький замок”.