Дубно. Райцентр на Волині, в Рівненській області. Перша письмова згадка про це місто зустрічається під 1100-м роком, а у 1240-му його зруйнували монголо-татари. Місто відродилося вже у складі Литви й згадується у документах 1340-го року. Але справжній розквіт міста почався у першій половині 16 століття, коли польський король Сигизмунд І подарував Дубну Магдебурзьке право. Ще раніше (у 14 столітті) містечко стало власністю родини литовсько-руських князів Острозьких, які звели тут замок.
Наприкінці 15 століття замок був перебудований з а новітніми на той час технологіями, а пізніше він укріплювався ще більше. Нині Дубенський замок головна пам’ятка Дубна, хоча у місті пам’яток вистачає. Але про пам’ятки Дубна вже написано чимало, тому я викладу їх у вигляді своєрідного фото звіту. А от про замок поговоримо детальніше. Точніше скористаємося інформацією офіційного сайту Дубенського історико-культурного заповідника. Отже:
«Найціннішою пам’яткою в Дубні є замок князів Острозьких. Йому передувала фортеця волинян, яка виникла неподалік у Х ст. Пізніше замок зазнав декілька перебудов. Перша з них відбулася після монгольської навали, коли Дубном володів князь Данило Мстиславич. Друга – в кінці XIV-на початку XV ст. при князі Федорі Острозькому, третя – в середині XV ст. при князі Василеві Острозькому Красному. Офіційною датою побудови нового кам’яного замку вважається 1492рік. Саме тоді Князь Костянтин Іванович Острозький, гетьман Литви, звів досконаліші укріплення для захисту дубенських земель у стилі ренесансової оборонної архітектури. Відтоді замок почав перетворюватися на своєрідну скарбницю, в якій зберігалися трофеї з військових походів та багатства родини Острозьких. Замок витримав чимало нападів татар, найбільші з яких відбулися у березні і грудні 1577 році. З однією з цих облог пов’язується легенда про Беату Дольську, яка під час свого весілля вбила волею щасливого випадку татарського командувача. В Дубенському замку народився один з найславетніших представників родини Острозьких – князь Василь-Костянтин, ревний опікун православними церквами і монастирями, київський воєвода і полководець.
В середині XVII ст. відбувся наступний етап удосконалення оборонної системи замку, здійснений за інженерними розробками відомого європейського фортифікатора Вобана. Особливістю цієї перебудови стало максимально вигідне пристосування укріплень до рельєфу та особливостей місцевості. В цей час з’явилися два потужні бастіони, з’єднанні між собою куртиною, просторі каземати, оборонні галереї з бійницями, мощене каменем подвір’я та рів, який міг заповнюватися водою з річки Ікви. В’їзд до головної замкової брами контролювався підйомним мостом. Таким чином замок здобув свою найсильнішу та унікальну фортифікацію. Бойовий арсенал замку в цей час складали близько півсотні гармат різного калібру, близько сотні гаків та близько двох сотень півгаків, деякі з яких були відлиті з чистого золота, оздоблені гербовими знаками та орнаментами. Серед скарбів тут зберігалися вироби з слонової кістки, ручна та вогнепальна зброя інкрустована коштовним камінням, хутра, прикраси з дорогоцінних металів. Дубенський замок, завдяки своїм сильним фортифікаційним характеристикам та озброєнню, перетворився на військово-політичну столицю Острозької ординації. До її складу входило 24 міста та 600 сіл, вона охоплювала частину сучасних Рівненської, Волинської, Житомирської та Вінницької областей.
Дубенський замок став чи не єдиним замком на Волині, який витримав облогу козаками під керівництвом Максима Кривоноса у 1648 р., притому, що обороняло його лише 80 польських жовнірів. Після цього замок декілька десятиліть залишався понівечений.
Скарби та військовий арсенал, які збереглися в замку після чисельних татарських облог та в часи козацько-польської війни, були в значній кількості вивезені мирним способом. Російські війська на чолі з генералом Вейсбахом зайняли його без бою у 1706 р. в ході військових дій проти шведів і поповнили свої сили за рахунок тутешньої артилерії. Через рік сюди прибув і сам цар – Петро І, який спорядив для відправки у Петербург художні та іконографічні полотна, які свого часу колекціонували князі Заславські.
В першій половині XVIII ст., очевидно внаслідок масштабних відновлюючи робіт, на замковій башті почав діяти дзвоновий годинник, з ударів якого жителів міста дізнавалися про час. В цей час замком володіли князі Сангушки. Останній ординат – Януш Сангушко, який славився своєю пристрастю до чарки та марнотратством, в 1753 р. за умовами Кольбушівської транзакції скасував Острозьку ординацію. Її маєтки тоді були розділені між трьома десятками великих та дрібних шляхтичів.
Невдовзі змінило свій вигляд подвір’я замку. Нові власники Дубна – князі Любомирські — збудували пишний палац, як вважається, на фундаментах більш старішої споруди. Цей палац майже на століття став резиденцією дубенської лінії їхнього роду та свідком найбільшого економічного піднесення Дубна в останній чверті XVIII ст. Тоді ж сформувалася споруда офіцини в південній частині замку, добудована на першому поверсі XVI ст., у якій містився замковий уряд, документальні архіви Острозьких, Сангушків, Любомирських та інших магнатів. Над перебудованою в’їзною брамою з’явився фронтон з вмурованим у нього гербом Острозької ординації, який містив гербові знаки попередніх власників замку – Острозьких, Заславських, Сангушків. Цей час означився проведенням у місті контрактових ярмарок, на яких укладалися угоди про грошові позики, кредити, застави, купівлі-продажу угідь, лісів, худоби, маєтків. Ярмарки розпочиналися на Різдво і тривали три тижні. Протягом цього короткого періоду Дубно перетворювалося майже на 30-тисячне торгове місто, в той час як його постійне населення становило 6 тисяч осіб. В палаці на час проведення контрактів відбувалися вистави, бенкети, бали, різноманітні ігри та розваги. Двічі у 1781 році в палаці перебував польський король Станіслав ІІ.
Після російсько-польської війни Волинь увійшла до складу Російської імперії. Контракти перенесли з Дубна до Києва, внаслідок чого Дубно втратило левову частку своїх прибутків. Палац і замок поступово прийшли в занепад і були продані княгині Є. Барятинській у 1867 р. Невдовзі нова власниця перепродала замок російському уряду, який, у свою чергу, пристосував його споруди для військових казарм та складів 41-го піхотного Селенгінського форту. Перша світова війна завдала найбільшої руйнації замковим спорудам за всю його історію. З 1921 р. в Дубні встановилася польська влада, яка почала програму відбудови колишніх магнатських маєтків. У 1934-1937 роках пройшла реконструкція Дубенського замку, після якої він здобув той зовнішній вигляд, який зберігає до сьогодні.
Стіни замку пам’ятають Северина Наливайка, Івана Мазепу, Пилипа Орлика, Герасима і Мелетія Смотрицьких, Івана Федорова, Петра І, Карла ХІІ, Олександра Суворова, Михайла Кутузова, Тадеуша Чацького, Войцеха Богуславського, Тараса Шевченка, Оноре де Бальзака, Миколу Костомарова, Миколу Лисенка, Уласа Самчука, принца Конде та інші славні імена.
В наші дні усіма можливими шляхами здійснюється робота по реконструкції замкових будівель та мурів. Попереду ще реставрація представницьких приміщень палацу Любомирських – бальної та бенкетної залів, розширення виставкової площі, створення нових експозицій та атракціонів на території замку.
Опис кожної будівлі
Надбрамний корпус замку князів Острозьких
Корпус при в’їзній брамі в часи середньовіччя був власне замком з кількома рівнями підземель зі склепіннями, якими з замкового дворища можна було вийти до оборонного рову. Перший поверх займала князівська дружина і челядь. На другому поверсі розташовувались апартаменти князя.У ХVІ ст. в мурованих палатах князь К.І. Острозький розвішував свою колекцію коштовної зброї, яку демонстрував іменитим гостям. Завершувала будівлю сторожова вежа, з якої навколишня місцевість проглядалася на відстань близько 14 км. У ХVІІІ ст. будівля змінила свою архітектуру в стилі пізнього Ренесансу з порталом, увінчаним гербом князів Острозьких і годинником. На межі ХІХ-ХХ ст., під час ремонту настилу в проїжджій частині порталу, знайдено два горщики з золотими і срібними монетами. Після руйнації 1916 р. корпус стояв занедбаний до 1934 р. Тоді ж за проектом польського архітектора Новака корпус при в’їзній брамі набув дещо іншого вигляду від попереднього. Перебудова завершилася в 1937 р.
Палац князів Острозьких
Двохповерхова споруда в південній частині замкового подвір’я. Існує думка, що першопочатково у XVI-XVII ст. палац був одноповерховим з просторими підвальними приміщеннями, які становили складську площу для зберігання харчових запасів та скарбів замку. Він називався офіциною, в якій розташовувалася замкова адміністрація: економ, скарбник, управитель та інші посадовці. У цій будівлі зберігались також цінні архіви власників замку та околичної шляхти, зокрема магнатів Конєцпольських, Замойських, Чарторийських. Саме в цих архівах знайдено відомий реєстр скарбів Дубенського замку 1616 року.
В середині XVIII ст. був надбудований другий поверх для гостьових кімнат.
Палац князів Любомирських
Палац в південній частині замку видався новим його власника – князям Любомирським надто малим та простим. Тому Станіслав Любомирський в 50-х роках XVIII ст. розпочав будівництво просторого і пишного помешкання. Основні роботи по побудові та оздобленні палацу організовував вже його син – Михайло Любомирський. Автором архітектурного проекту палацу був відомий на той час у Польщі архітектор – Доменіко Мерліні, емігрант з Італії. Існують певні думки й щодо можливого оформлення палацових інтер’єрів у пізніший час іншим майстром – мальтійцем Генриком Іттаром.
Спеціалізацією Доменіко Мерліні був новий в той час стиль – класицизм, а зокрема – реконструкція в популярних архітектурних канонах старих палаців.
Вестибюль зберігає фризову ліпнину над вхідними дверима у вигляді орлів, які на своїх крилах підтримують гербові картуші з гербами Острозьких, Сангушків і Любомирських. Ліворуч від вестибюля знаходилася вітальня з великими дзеркалами в стінах і вікнами з віденського скла.
Велику частину лівого крила палацу Мерліні відвів під бальну залу, використавши свій улюблений прийом – піднятий на півтора поверхи прямокутний зал, декорований круглою коринфською колонадою. Навпроти входів до нього у стінах були влаштовані високі ніші – конхи, для розташування в них статуй, оформлені на склепінчастій частині касетонами. Колонада підтримувала балюстраду довкола себе, на якій розташовувалася естрада. Вгорі уздовж стін ішло 12-ть жирандолей з позолоченої бронзи.
Поруч із бальною залою знаходилася велика продовгувата бенкетна зала, яка зазвичай служила парадною їдальнею. До сьогодні збереглося горельєфне оздоблення цієї зали сюжетом свята Вакха, скомпоноване у популярному в той час прийомі дзеркальної симетрії. Фриз зображає міфічних істот – німф та сатирів, які тримаючи виноградні лози ведуть граційний танок і своєю органічністю передають відвідувачам відчуття присутності. У свій час фігури були покриті кольоровою фарбою, яку сьогодні можна помітити лише пильно придивившись до окремих фрагментів композиції. Основна сюжетна частина фризу відділена від стін обрамленням із дрібних угорі і великих внизу акантових листків. Навіть частина цієї скульптурної композиції не залишає сумнівів щодо свого високохудожнього стилю.
У правому крилі палацу розташовувалася простора галерея з арковими проходами, де князі в родинному колі полюбляли обідати. Тут на стінах висіли портрети предків Любомирських. В східному кінці галерея мала вихід на терасу, з якої відкривався чудовий вигляд на річку з луками.
Палац, хоч і мав житлові приміщення, головним чином слугував парадною резиденцією Любомирських і використовувався для прийомів, святкувань, бенкетів і балів. У палаці проходили театральні вистави, поставлені засновником польського театру, режисером Войцехом Богуславським. Під час знаменитих Дубенських контрактів палацові бенкети і розваги були головними засобами, з допомогою яких Любомирські вшановували знатних гостей. Серед них у 1781 р. двічі був польський король Станіслав ІІ.»
Інформація взята із офіційного сайту Дубенського історико-культурного заповідника.
Замок у Дубні збудований на болоті, але пригадайте російський фільм «Тарас Бульба», створений режисером Бортком за мотивами повісті Миколи Гоголя, де цей замок є одним із «головних героїв». Яке там болото – височезні стіни, які здіймаються над водами Дністра. То зовсім інший замок, нітрохи не схожий на Дубенський – то головний середньовічний замок радянських фільмів – Хотинський. Ла Рошель, Торкілстон, Мот – чим він тільки не був у кіно, а от радянський суперекранізатор Бортко вирішив зробити його Дубенським замком, оскільки справжній Дубенський замок не настільки кіногенічний. А от чому саме його вирішив використати у своїй повісті Гоголь – невідомо. У Дубно він ніколи не бував і замок на власні очі не бачив. Кажуть, що про цей замок йому детально розповів один із друзів, зокрема Гоголя зацікавили замкові підземелля, які, можливо, й відіграли головну роль у виборі твердині Гоголем для свого відомого твору.
У нинішніх українських літературознавців є питання до «Тараса Бульби», а точніше до Гоголя. Чи письменник дійсно свято вірив у те, що козаки були такими, якими він їх зобразив? Русскими до мозга костей. Нападаючи на волинський замок і тримаючи його у тривалій облозі козаки дійсно свято вірили, що вони відвойовують «землю русскую»?
З історії відомо, що козацьке військо було переважно пішим й воно дуже рідко займалося штурмом фортець. Випадків тривалих облог укріплених замків козаками практично невідомо. Є звичайно факти козацьких звитяг на зразок здобуття Варни, Кафи або польського Кодака, але майже усі ці бойовища були блискавичними, а захоплення найчастіше відбувалося за рахунок хитрощів. Наприклад, у Кафі та Кодаку було підкуплено сторожу, яка відкривала ворота, або показувала підземний хід… Тривалі облоги козаками польських фортець відомі лише в період Хмельниччини, в решту історичних періодів козаки, у боях із поляками переважно тримали оборону (й робили це часто дуже вдало). Випадку описаного у повісті Гоголя українська історія не знала. Дехто хоче порівняти облогу Бульбою Дубна із битвою під Берестечком, але масштаби зовсім не ті.
Маючи глибоку повагу до творчого таланту великого Гоголя я не можу зрозуміти багатьох його творів, зокрема і «Тараса Бульбу». За історичним сюжетом я б взагалі назвав би його рядовим, який серед творів класиків європейської історичної художньої літератури (Вальтера Скотта чи Александра Дюма) просто б загубився у пилюзі вічності. Але не маючи нічого кращого росіяни все тягнуть і тягнуть його на світло. Хоча що він для них, що для них запорізькі козаки? Ніщо. У 1775 році Росія їх знищила, а у 1832 році Гоголь відродив їх на сторінках свого легендарного твору. У 1835 році була опублікована перша редакція твору…
Перша редакція твору не знайшла особливих симпатій в тодішньому російському середовищі. Перша редакція не мала фраз на на зразок «пусть славится во веки векав святая православня русская земля», вона не була ідеологізована й вважалася проукраїнською. Але через десять років вийшла друга редакція «Тараса Бульби» – перероблена, проімперська. А от там і пішло-поїхало. І саме ця редакція зробилася головною, а першу забули взагалі. Так Гоголь став зневажателем українства (переробивши його в малоросство) і прославителем імперських «русских» амбіцій тодішньої Росії. Чому Микола Васильвич погодився на таке? Чи йому було все-рівно, чи просто заради слави та грошів? Хтозна, зараз ми вже не отримаємо відповіді, але вже в 21 столітті знайшовся екранізатор Бортко, який вирішив витягнути із забуття запорізьких козаків в Росії. Загалом якісно зроблений фільм: і актори, і музика, і батальні сцени. Але як же гидко було його дивитись. Мушкетер став козаком, турецько-молдавську фортецю перетворили на волинську, а українських козаків – на прославителів «земли русской»… Україні цей фільм потрібен не був, як антиукраїнський, а Росії він був не потрібен, тому що вони хоч і зашорені, але ж знають що історія запорізьких козаків – це не історія Росії. Але тепер стало зрозуміло – фільм чітко став частинкою пазлу Путіна, а тепер Бортко довів, що він чіткий прихильник російської агресії. І Дубно тут наче й ні до чого, але й Хотиський замок, і Дубенський замок дуже хочеться президенту північно-східного не братнього народу, прималювати до карти РФ. Сподіваюсь що цього все таки не станеться.