То не місто, а село.
Гей-гей-гей Вінниця
Куди мене це занесло?
Ця прекрасна цегляна споруда у парку ім. Козицького відсвяткувала в цьому році свій 105-й день народження. Збудована за проектом Г.Г. Артинова будівля довгий час використовувалася за призначенням. Після Другої світової війни вежу було переобладнанно під житлові примішення. Вона стала звичайним житловим будинком.
І тільки в середині 80-х років минулого століття вежа була передана Обласному краєзнавчому музею, як архітектурний об`єкт.
Висота вежі становить 28 метрів, побудована вона з червоної цегли і складається з семи ярусів. Нижній поверх будівлі був рустований для створення ефекту постаменту. Вершину вежі прикрашає надбудова-башточка з куполом. Не менш цікава деталь, це величезний годинник з двометровим циферблатом, які щогодини видають мелодійний дзвін
Зараз в парку навколо вежі розміщенно багато цікавих скульптур.
Поряд знаходиться Музей бойової слави, Меморіал пам`яті воїнів-афганців…
… і новий меморіал, новим героям… нажаль він знадобився.
Ще тут є досить цікавий фонтан. який , зрозуміло не працював в кінці листопада.
А це пам’ятник самому Григорію Артинову – видатному архітекторові, який залишив величезний слід в історії Вінниці.
Гуляємо вулицею соборною далі.
Кінотеатр “Родина”. Чи то українською назва, чи російською ( Батьківщина), але афіщі доставляють).
Просто скульптура на вулиці.
У Вінниці знаходиться музей української марки. Ми не потрапили, але кажуть класний. Пункт, щоб повернутися.
А зараз я покажу вам приклади облаштування міського середовища. Зокрема, центральної вулиці міста.
На цьому фото старі будинки. Не відреставровані , з рекламою біда…
А це фото зроблене буквально через дорогу. Тут пройшла реконструкція, і навіть скляний торговий центр вже не так страшно виглядає, правда?
.
Костел Святої Діви Марії Ангельської.
Гуляємо далі. Все таки сучасним символом міста я б вважав і ці синенькі трамваї. Так, старий швейцарський секондхенд, але кращі , ніж громадський транспорт в більшості українських міст.
Просто красивий будиночок.
Найвідоміший для широкого загалу ( ну, більшість його бачила на картинках) Спасо-Преображенський кафедральний собор.
Збудований у 1758 за проектом Паоло Фонтана. Колишній костел і монастир домініканців.
Зараз окупований кацапським патріархатом.
А це колишня будівля костелу єзуїтів. Зараз тут знаходиться міський архів. Будівля входила до складу єзуїтьського монастиря ( 1610-1617 роки), який зі зрозумілих причин не зберігся.
А це ось хотів вам показати вінницьких богів неймінгу. Тур оператор, доречі).
Ну і трошки вінницького індастріалу.
На березі Південного Бугу підноситься модернова Церква Покрова Богородиці (1993-1996), греко-католики будують цікаві храми собі.
Повертаємося до історичної частини міста з надією повечеряти.
Але побродили чомусь приватним сектором. Тут можна зустріти забавні зразки архітектури. Тобто відсутності архітектури як такої.
Посиділи трошки в прекрасному місці Пан Заваркін та син, музей-кав’ярня . Незвичні види кави і годинники навколо… купа неймовірних годинників… Дуже рекомендую заглянути.
Час до потяга ми коротали на фестивалі, якщо ви пам’ятаєте, я писав про нього в першій частині.
Пообіцяли собі заїхати сюди в більш теплу погоду ( так і не завернули поки. Переносимо на наступне літо). Як я вже писав на початку посту, з вінницею ми не попрощалися, а просто сказали “допобачення”.
Ну а ви не перемикайтеся, писатиму про інші подорожі ще. Буде цікаво, сподіваюся.