Про Вирівку ми вже писали ось тут.
На Сумщині, чим далі на захід, тим частіше зустічаються поселення, засновані не під час великого козацького переселення, а раніше.
Село Вирівка Контопського району на березі річки Куколка (вкотре на Сумщині зустрічаємо цікаві та чудернацькі топоніми),
засноване 1636 року польською адміністрацією на території Чернігівського воєводства Речі Посполитої. Проте вже за 12 років (1648) воно було вже у складі Конотопської сотні Ніжинського полку Гетьманської України, а ще через 6 років нараховувало 170 дворів. З 1781 року, коли було ліквідовано полковий устрій, село входить до Новгород-Сіверського намісництва, а через 10 років — до Чернігівського намісництва Конотопського повіту.
Власність на території села мали нащадки козацької старшини: Костенецькі, Вербицькі, Демченки, Журбини, Холкидонські та Білозерські.
Найвідомішими були Костенецькі – козацько-старшинський, згодом – дворянський рід, що походить від шляхтича Назара Костенецького. Йоги сини, онуки та правнуки незмінно посідали посади сотників, полкових осавулів у Конотопі, Батурині, Ніжині, були бунчуковими та військовими товаришами.
Проте, все ж таки, найвідомішим з Костянецьких, що народився у Вирівці, був герой війни 1812 року, учасник Бородіно, генерал-лейтенант Василь Григорович Костенецький (1769—1831). Під час Бородинської битви командував артилерією 6-го піхотного корпусу, за час війни отримав п’ять поранень. Відомий також тим, що 1796 року сформував одну з перших у Російській імперії роту кінної артилерії.
У Виривці народився купець 1 гільдії Школяренко Юхим Данилович. Вже проживаючи у Харкові, він разом з дружиною Оленою за рахунок власних коштів у 1892-1894 рр будує церкву Покрови Святої Богородиці
в модному на той час цегляному стилі. Її звели в пам’ять про подію 1888 року, коли царська сім’я врятувалася під час аварії поїзда. Для будівництва брали червону та жовту цеглу (до речі, перед Першою світовою війною в селі було дві цегельні). Використання цегли різних кодорів виразно підкреслило декоративні елементи фасадів будівлі. Ковані орнамениовані решітки 19 ст. ще й досі прикрашають вікна храму.
Церкву збудували замість дерев’яної попередниці, теж Покровської.
Перша церква відома з 18 ст., в 1818 році вона згоріла, на її місці черех два роки збудували нову, знову дерев’яну, але на цегляному фундаменті.
За радянських часів храм, на щастя, не зруйнували. Нині його відреставровано, і він повноцінно функціонує.
Фото Івана Бикова
Окрім церкви, Школяренки в період до 1905 року збудували в селі двокласне училище та фельшерський пункт, що й до цього часу виконують свої функції (навчальний заклад та амбулаторія). Дивом ці будівлі не зачепила велика пожежа у селі, що сталась 1918 року та коли згоріло 40 хат. Школу не так давно реставрували і це дуже змінило зовнішній вигляд будівлі не в кращий бік.
В пам’ять про фундаторів церкви та інших будівель в селі на фасаді храму встановлено меморіальну дошку.
Текст та фото Максима Назаренка, Олега Години та Ігоря Дорожка.