Лікіцари – маленьке високогірне село, що заховалося в одній з ущелин на схилах гірського масиву Полонини Рівної. Село в оточенні букових лісів є найменшим на сьогоднішній день у Закарпатті. Близько 20 осіб постійних мешканців. Казкові пейзажі навкруги, цілюще повітря та віддаленість від цивілізації приваблює до нього міських мешканців і останніми роками декілька подвір’їв були викуплені і відбудовані, але все одно, Лікіцари справляють враження забутого людьми куточку Карпат.
Перші письмові згадки про село можна знайти у часописах 15 століття. Саме там воно згадується з назвою Лікіцари. Звідки вона походить і її точний переклад достеменно ніхто сказати не може. Місцеві гадають, що назва скоріш має румунське значення, а в буквальному перекладі означає «місце для торгівлі». За часів Австро-Угорської імперії село назвали Куруцвар, а потім вже назва обросла легендами, мовляв саме цю території заселяли народні повстанці куруци.
Ще у 60-70 роках за часів Радяньскої влади у селі проживало 350 чоловік і було понад 70 будинків. Була навіть початкова школа на 40 дітей, де працювало 2 вчителя. Але складна дорога, подекуди без твердого покриття, і відсутність роботи, яка б приносила дохід, обумовили відтік населення до Ужгорода і Перечина і поступове вмирання села.
Головною будівлею села, яка приваблює туристів, є старовинна дерев’яна церква св. Василія, що стоїть на невеликому пагорбі в оточені невеличкого цвинтаря. Двозрубну тридільну церкву було збудовано з ялини в XVII сторіччі триверхою, бойківського стилю. У 1748 році церква була перебудована і набула сучасного вигляду. Хоча церква має башту і двосхилий дах, її силует дуже сильно нагадує бойківське походження.
Значний ремонт, а, можливо, і часткову перебудову проведено у 1932 році, тоді ж обидві вежі перекрито бляхою. Поруч з церквою дерев’яна каркасна дзвіниця з двома дзвонами постав Поруч з церквою Дерев’яна каркасна дзвіниця з двома дзвонами поставлена на високому кам’яному підмурівку.
На початку 2000-х був проект великого гірськолижного курорту на Полонині Руні і багато хат у селі були викуплені киянами чи ужгородцями. Проект не відбувся, але дехто з нових «лікіцарців» вклали гроші у відбудівлі своїх «маєтків», що використовують як дачі. А один киянин навіть дав гроші на ремонт церкви, завдяки чому покрівлі було повернуто автентичний вигляд з дерева.
Текст і фото Роман Маленков, Сергій Щербій