Якщо б мешканця Ужгорода початку 20 століття спитали, що він знає про село Ужок в Карпатських горах, то він не зволікаючи згадав би, напевно, що це курорт, де лікуються водами з мінеральних джерел. У селі тоді було 2 “санаторії” з купелями, військова лікарня та декілька віл. Одне з джерел навіть носило назву Гераклове, бо дарувало людям силу, якою був відомий цей герой античних міфів. Скульптура Гераклу, що зараз прикрашає подвір’я Ужгородського замку, колись знаходилась в Ужку, поки його після Другої Світової війни не перенесли в Ужгород.
За часів Першої світової війни курорту Ужок прийшов кінець, бо перевал і саме село стало ареною запеклих боїв між австрійською і російською армією. Курорт фактично був знищений, як і багато будинків селян. В 1914-1915 роках фронт декілька разів проходив через перевал в одну і в другу сторону. Багато солдат і офіцерів поклали своє життя в горах навколо Ужка, тому зараз і на перевалі і на горі Черемха, можна побачити монументи загиблим, серед яких є і прославлені воїни легіону сечових стрільців, що воювали на боці Австро-Угорщини.
У наші часи Ужок відомий насамперед перевалом, де бере початок річка Уж, що тече у напрямку Ужгороду, та Сян, що прямує до Польщі і річки Вісла, Ужанським національним природним парком, в межах якого знаходиться декілька резерватів букових пралісов. Праліси і старовікові ліси Ужанського НПП входять до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини». Причому перші резервати «Стужиця» і «Тихий» тут були створені ще за часів Австро-Угорщини в 1908 році.
Але все ж таки головною пам’яткою села Ужок національного масштабу є старовинна бойківська церква, збудована на честь Святого Архістратига Михаїла у 1745 році. Збудували храм у бойківському стилі майстри Павло Тонів з сусіднього села Бітля на львівському боці Карпат та Іван Циганин з села Тихого (околиці Ужка).
Чорна дерев’яну церкву на невеликому пагорбі добре видно з дороги. Бойки, що споконвіку жили серед букових лісів, чудово вміли будувати з деревини. Для цього їм не потрібні були навіть цвяхи: майстерно скріплені «в замок» колоди з прямим потаємним зрубом прекрасно припасовані одна до одної. По периметру церкви тягнеться піддашшя, де можна заховатися від дощу, снігу чи пекучого літнього сонця.
Саме бойківські церкви, яких так багато залишилося по обидві боки від Ужокського перевалу, вважаються самими архаїчними обрядовими будівлями Карпат і мабуть всієї України. В основу них покладено принцип триєдності: храм має три верхи, три частини, три зруби.Саме Ужокська церква, яка визнається своєрідним еталоном дерев’яного зодчества, була в 2013 році включена до переліку 16 церков (по вісім від Польщі та України), що мають особливий статус у списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Пишуть, що в середині храму збереглися ікони та стародруки 17-го століття, вівтар – 18-го. Але потрапити туди не так просто, бо церква більшість часу зачинена.
Ще одним цікавим об’єктом у околицях села Ужок, на який варто звернути увагу, є залізнична інфраструктура, побудована за часів Австро-Угорщини (початок 20 ст.) фахівцями Угорських королівських державних доріг.Лише уявіть який складний ландшафт на цьому перевалі, якщо довжина залізничної колії складає 19 кілометрів, а пряма відстань між Волосянкою та Ужоцьким перевалом лише 8 кілометрів. Залізнична дорога, це довга серпантинна дорога із значними підйомами, 14 тунелями, віадуками, терасами.
Текст і фото Роман Маленков, Сергій Щербій