Село Жукля розташоване на сході Корюківського району. Центр сільської ради. Кількість населення – близько 500 осіб.
Покровська церква (1911-1914 рр.)
Щоб дістатись до Жуклі від Новгород-Сіверського, їдемо на південний захід, до села Хлоп’яники. Тут повертаємо праворуч згідно із дороговказом на Холми. Але на півшляху до Холмів повертаємо ліворуч на село ЖУКЛЯ. І відразу після в’їзду у село, зупиняємось на березі ставка, щоб сфотографувати захоплююче видовище – відображення у дзеркальних водах величезної і величної білокам’яної церкви.
Зараз я вже можу сміливо сказати – Покровська церква у Жуклі гідний конкурент Покровської церкви у Пархомівці (на Київщині). Вдалий синтез українського та російського модерну із неоруським стилем робить церкву у Жуклі справжнім архітектурним шедевром. А ще вражають її розміри.
Село Жукля було засноване до початку XVI століття переселенцями із Литви. Назва села має литовське походження (жукля по-литовськи – «рибальське поселення, рибалка, риболовля»). Тривалий час село було маєтністю родини Апостолів, але вже з кінця ХІХ століття Жукля перебувала у власності Миколи Комстадіуса.
Микола Миколайович Комстадіус мав шведське походження. Він був генерал-майором царської армії. Керував багатьма військовими підрозділами, був начальником охорони імператора Миколи ІІ.
Коли наприкінці ХІХ століття у Жуклі згоріла дерев’яна церква Комстадіус пообіцяв селянам збудувати таку церкву, яка не горітиме. І збудував. Для цього були запрошені будівельники із Петербургу. Будівництво велося із 1911 по 1914 роки. Селяни були вражені новим храмом.
Доречі, Покровська церква у Жуклі підпорядковується Київському патріархату, причому вибір селяни зробили самостійно, написавши відповідну заяву у «область».
Описувати церкву немає сенсу – її потрібно побачити. Нечисленні туристи, які відвідують Жуклю, називають церкву одним з найгарніших храмів України.
Текст та фото Романа Маленкова
PS. Автором проекту Покровської церкви називають Великого князя Петря Миколайовича Романова. Архітекторами, які керували будівництвом були Андрій Білогруд і Павло Княгницький (про це нині говорить табличка на стіні храму).
