До озер Свидовецького хребта

На північно-східному схилі Свидовця розташовані кари, або льодовикові цирки, в яких лежав колись льодовик. В Апшинецькому та Ворожецькому карах знаходяться захоплюючі своєю красою озера, вода в яких настільки прозора, що на дні видно кожен камінчик. У Ворожецькому карі трохи вище озера лежить сніжник, складений фірновим льодом*. Він повністю тане лише в найбільш жаркі роки. Вода із сніжника підтримує рівень Ворожецького озера (інша назва Тритон), а те, в свою чергу, дає початок великому струмку - Ворожечеку. З Апшинецького озера (інша назва Трояска) витікає інший струмок - Апшинечок, який при злитті з Ворожечеком утворює річку Апшинець.

Озеро Апшинець (Трояска)

Озеро Апшинець (Трояска)

Раніше, ще перед катастрофічними повенями 1998-2001 років, до Апшинецького та Ворожецького озер вела досить непогана дорога, яка починалась біля гірської навчально-наукової бази "Ясіня"*. Дорога ішла долиною Апшинця і розходилась в місці злиття Ворожечека та Апшинечека. Зараз долиною Апшинця не пройдеш - про дорогу нагадують лише залишки мостів, а зруйновані й переміщені господарські будівлі, завалене стовбурами дерев та кам'яними брилами гирло свідчать про жахливу стихію, що вирувала тут кілька років поспіль.

До озер з долини Чорної Тиси можна дістатись наступним чином: подолати крутий затяжний підйом до полонини Татул, звідти піднятись через Татульський Грунь на Свидовець. Пройшовши по гребеню хребта, подолавши гору Котел, можна побачити Ворожецьке та, кілометра на три далі, Апшинецьке озера, а на південно-західному схилі - озеро Догяску (Герешаску), спуститись до будь-якого з них нескладно.

Озеро Апшинець (Трояска)

Озеро Апшинець (Трояска)

Можна обрати інший шлях: схилами долини Апшинця дістатись до Апшинецького озера. Цей шлях довший, але більш пологий. Дуже повезе, якщо потрапите на Йорданку* - одну із стежок, відомих лише місцевому населенню (в такому випадку ви без особливих затрат енергії дістанетесь витоку Апшинця і підніметесь на Свидовецький хребет).

До озер Свидовецького хребта від навчально-наукової бази "Ясіня", розташованої в семи кілометрах від села Чорна Тиса вгору за течією однойменної річки на висоті 920 метрів, ми вирішили піднятись схилами долини правої притоки Чорної Тиси - Апшинця. Раніше вздовж Апшинця проходила гарна дорога, яка роздвоювалась у місці злиття витоків потоку - потужних струмків Апшинечика і Ворожечика. Вздовж Апшинечика дорога піднімалась до Апшинецького озера, вздовж Ворожечика - у Ворожецький кар, до Ворожецьких озер. Але повені 1999-2001 років зруйнували дорогу майже повністю. Русло Апшинця завалило величезними брилами та стовбурами дерев. В останні роки близько двох кілометрів дороги (від гирла Апшинця) відновили. Але від бази до Апшинецького озера по карті, без врахування перепаду висоти у 550 метрів, вісім з половиною кілометрів, до Ворожецьких озер ще далі.

Озеро Апшинець (Трояска)

Озеро Апшинець (Трояска)

З долини Чорної Тиси переважна більшість туристів, як і студенти-практиканти, піднімаються до озер через полонину Татул. Але ця хожена-перехожена дорога є малоцікавою. Саме тому ми, учотирьох (одна жінка), вирушили схилами долини Апшинця.

Стояла гарна сонячна погода. Вийшли ми десь опівдні. Спочатку трохи більше двох кілометрів прямували відносно гарною, майже пологою дорогою. Згодом дорога значно звузилась і пішла різко вгору, а ще метрів через шістсот вона взагалі перетворилась у стежку. Деякий час ми йшли хвилястим гребенем невеликого вододільного хребта. Після найвищої точки хребта - гори Велика Кучера - стежка покотилась донизу. Приблизно на половині шляху ми потрапили на Йорданку - одну з легендарних гуцульських стежок, що прокладені по траверсах хребтів майже на одному рівні (тобто без підйомів і спусків). Йорданка звиваючись побігла вздовж долин струмків. Ми навертали лишній кілометраж, але дуже економили сили.

Озеро Догяска

Озеро Догяска

Години через три після початку маршруту небо затягло темними дощовими хмарами. Десь у долині Чорної Тиси страшно гриміло - в наш бік рухалась потужна злива. Ми вкрили рюкзаки поліетиленовою плівкою і пірнули… до чорничника, що оточував місце вимушеної зупинки. Дощ, зачепивши нас лише краєчком, полетів кудись далі.

Йорданка вивела нас до Апшинецького кару, в пояс альпійських лук. Зліва залишились гуцульські колиби. Раніше я бував біля них. Вони є одними з найбільших вівчарень Свидовецького хребта. Вище колиб почався останній етап підйому до Апшинецького озера - стрімка суперрозбита кам'яна дорога, що серпантином піднімалась круто вгору.

Годині о шостій вечора ми підійшли до Апшинецького озера, розбили намети й взялись за приготування вечері.

Озеро Ворожеська

Озеро Ворожеська

Я вважаю Апшинецьке озеро (інша назва Трояска) найгарнішим на Свидовецькому хребті, хоча більшість туристів віддають перевагу Ворожеські. Озеро лежить у мальовничому карі під горою Трояска на висоті 1487 м над р.м. Його глибина 3,3 метри, довжина 126м, ширина 100м, площа 1,2 га.

Ніч провели біля озера. Вранці спостерігали процес вигону отар на полонини. Захоплююче видовище. Все як сотні років тому - монотонний стоголосий дзенькіт дзвоників на шиях у овець, спів чабана з характерними місцевими мотивами і ніякої цивілізації.

По сніданку піднялись на хребет (підйом відносно нескладний). По хребту іти було легко. Через деякий час, праворуч, нижче гребеня ми побачили озеро Догяску. До озера вела дорога. Поряд з Догяскою стояв "Урал", що привіз на відпочинок зо два десятка туристів. Поки ми насолоджувались краєвидами озера і долини однієї з приток Середньої Ріки, повз нас проїхав тюнінговий "Волинь" та великий "Ніссан" (очевидно вони піднялись на хребет дорогою від села Кобилецька Поляна, що на іншому боці Свидовця).

Карові озера

Дрібні карові озера

Пройшовши крізь великий табун коней, що паслись на полонині, та не дійшовши з півкілометра до гори Котел, ліворуч, у величезному карі ми побачили Ворожецькі озера та сніжник, що лежав над ними.

Ворожецький кар значно більший і глибший за Апшинецький. Місцеві жителі його називають Ворожеська. Кажуть, що в цьому місці скупчення якихось енергетичних полів і в давнину тут відправлялись темні меси та обряди. Кар розташований прямо під Котлом. В ньому лежить сніжник, що не тане навіть улітку (в деякі роки, як от у 2005, сніжників декілька).

До озер ми спустились з великими труднощами. Дуже важко було іти по стрімкому, зарослому ялівцем та чорною вільхою, східному схилу, ще й з рюкзаками. На відкритих ділянках, вкритих тряв'яною рослинністю, постійно ковзались та навіть іноді падали, намагаючись перехоплювати вагу вантажу на себе, щоб скотитись униз.

Каром, який виявився далеко не таким затишним, як Апшинецький і значно більшим за нього, гуляв холодний вітер. Ворожеська віяла таємничою похмурістю. Сніжник над озером доповнював враження "загубленого світу", не вистачало лише мамонтів. Навіть три намети туристів, багаття вівчарів та дзвін сотень дзвоників на вівцях, що йшли схилом, не пом'якшували цієї похмурої таємничості.

сніжник

Сніжник на Ворожецьких озерах

У Ворожецькому карі два озера - Велике і Мале. Вони лежать на висоті 1450 метрів над р.м. і наповнюються талими водами сніжника. Велике озеро майже кругле, воно має діаметр близько 90 м, площу 0,7 га і глибину до 4,5 м. Довжина Малого озера, що лежить метрів на десять нижче Великого, близько 50 м, ширина - метрів 15.

В озерах плавало багато тритонів (місцевий ендемік - тритон карпатський). Вода була настільки прозорою, що їх було видно з далеку. Сніжник, на який ми сходили наступного дня, мав метрів 50 у довжину і метрів 20 у ширину (що ви хочете - кінець липня). У Малому Ворожецькому озері вода виявилась досить теплою (за карпатськими мірками) і приємною для купання.

Озеро Апшинець (Трояска)

Поснідавши та скупавшись, ми вирушили у зворотній шлях. Повертались через полонину Татул. До Татула від Ворожеськи веде дорога. Ця дорога сполучує колиби південно-східного схилу Свидовця і прямує у село Чорна Тиса. Трохи нижче Татула дорога роздвоюється, ліва її частина веде на базу "Ясіня".

Текст Романа Маленкова, фото Романа Маленкова та Олега Години

Дивіться ще про басейн Чорної Тиси: У верхів'ях Чорної Тиси

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)