Назва містечка Виноградів на Закарпатті, здавалося б, типово совкова – любили тоді все перейменовувати на такі нейтральні назви. Хоча насправді це наслідок іншої совітської тенденції – калькувати на «общепонятний» питомі назви.
Отож, до 1946 року містечко мало назву Seleuşu Mare румунською, Nagyszőlős угорською, Севлюш, Сивлюш, Шевлюш українською=русинською. Містечко назване через виноград (szöllő, szőlőre угорською виноград), який віками вирощували на південній стороні Чорної гори над містом. Між іншим – це вулкан, що, напевно, дуже міцно «спить» на висоті 656 метрів над рівнем моря.
Місцевість як і замок у першому тисячолітті називалися Ugocsavár Угоча й уперше згадуються ще 903 року в угорській хроніці «Діяння угорців», як слов’янське городище. Хоча чомусь саме цей епізод угорці раптом вирішили вважати легендарним і неправдивим. Напевне і слов’яни, яких угорці «не бачать», і самі угорські племена надавали великого значення фортифікації на скелястій терасі Чорної гори. Це зараз русло Тиси знаходиться в декількох кілометрах на південь від руїн замку. Однак у середньовіччя Тиса протікала прямо під схилами гори, що давало можливість контролювати важливий «соляний шлях».
Цими землями у 1240—1241 пройшли монголи. Після того, зруйнований монголами дерев’яний замок, відбудовується, угорський король Бела IV – тесть Лева Даниловича – закликає на ці землі німецьких та італійських колоністів.
І от у 1262 році місто Угоча стає Zceuleus Севлюшом і вільним королівським містом, а, отже, вино пити тут можна було вже в ті часи. І не тільки. Міщани мали «севлюшське право»: обирали старосту міста, суд, священиків, вільно вселятися і виселятися, займатись млинарством, полюванням і рибальством, базарювати щочетверга.
Так тривало якихось 50 років, доки не змінилася угорська династія. Кажуть, що саме у часи міжусобиць, які настали з припиненням володарювання династії Арпадів, замком володів розбійник Канко, за ім’ям якого його й почали називати Канків Kankó-vár. Це перша назва походження назви, але не остання.
Новий король Карл Роберт на початку XIV століття дарує замок королівському казначею Беке Барші. Новий власник, можливо, перший починає кам’яне будівництво Севлюшського замку. Проте невдячний власник фортифікації й околиць не оцінив щедрість короля й виступив у Грі престолів не на тому боці. Заколотників розбивають, а замок Канків і місто були здобуті й поруйновані в 1317 році. Після відбудови фортеці король не ризикує і дарує його королеві Марії.
У 1399 році місто й навколишні володіння угорський король Сигізмунд Люксембург подарував феодалові Петеру Перені буцім-то за заслуги, здобуті в битві з турками 1396 біля болгарського Нікополя. Парадокс, але битву з військами султана Баязіда Блискавичного об’єднана армія хрестоносців, зібрана на заклик імператора Сигізмунда Люксембурга, програла вщент. Угорський король разом з Великим магістром Родосу зміг втекти лише на рибальському човні. Цікаво, яку роль у цьому зіграли Перені?
Петер Перені в 1399 році починає відбудову замку. Кошти не є для нього проблемою, адже король призначив його керуючим марморошськими соляними копальнями – білим золотом середньовіччя.
Король і Перені контролюють «соляний шлях» і довколишні землі. У 1405 році вдячний король за придушення заколоту феодалів дарує Перені ще й замок Нялаб і всі довколишні села. Свою головну резиденцію магнат відтоді вирішує розмістити саме в Нялаб, тобто в Королево угорською Királyháza — дім короля.
Замок Канків Петер Перені передає монахам-францисканцям. Вони перетворюють його в укріплений монастир. Звідси друга версія походження його назви – від верхнього одягу з овечої вовни, який називали «канко».
Монастир відіграє значиму ролю. Тут за легендою в замковому підвалі в труні, що висіла на двох золотих ланцюгах, поховали святого й за сумісництвом інквізитора монаха-францисканця Іоанн (Яноша) Капістрана – Джованні Капістрана – Johannes Capistranus.
Хоча в історію він увійшов, спочатку як «бич євреїв», через полум’яні проповіді якого чимало вигнано з міст або й спалено. Навчав «доброму» він у містах Священної Римської імперії, Чехії, Польщі, пробував боротися з гуситами. Своє друге ім’я «солдатський святий» він отримав тільки у віці 70 років, коли очолив хрестовий похід проти османів. Разом з Янушем Хуньяді у 1456 році вони зняли облогу Белграда й розбили військо Мехмеда Фатіха – завойовника Костянтинополя.
Обидва померли від чуми невдовзі після битви, але зупинили завоювання Європи турками на 70 років. Церква канонізувала Яноша. У період безперервних війн з османами він швидко став шанованим католицьким святим. Навіть його герб – це меч, що пронизує півмісяць (якраз вчергове про християнську любов до ближнього). Пам’ятники йому стоять у Будапешті й у Відні біля собору святого Штефана навпроти зупинок фіакрів.
Зараз його останки лежать у хорватському місті Ілоку над Дунаєм, де він і помер. Цікаво, що сказали б хорвати про легенду замку Канків?
Перебудовою фортеці у 1467 році займався італійський архітектор Арістотель Фйораванті, знаменитий тим, що за кілька років за дорученням царя Івана ІІІ побудував Успенський собор у московському Кремлі. У цей період в 40 метрах на південний схід від замку францисканці зводять костел і житлові та господарські будівлі.
У 1514 році повстання куруців на чолі з Дожа Дьордем охоплює район Севлюша. Повстанців підтримали монахи-францисканці, які виробили й проповідували особливу ідеологію «народних хрестоносців». Можливо Севлюшський монастир як і Севлюш протягом усього літа надавав їм допомогу, бо після розгрому армії повсталих місто й замок були оголошені «бунтарськими» й обкладені великими поборами й контрибуціями.
З 1530 у фортеці «Нялаб» перебував каноник Бенелик Ком’яті як учитель дітей Перені. Тут він переклав частину Нового Завіту з латини на угорську. У 1533 цей переклад надрукували у Кракові й це була перша книга надрукована угорською мовою.
У період Реформації власник Севлюша Ференц Перені став протестантом. У 1556 році він силою відбирає францисканський монастир. Ченців, що чинили опір, він буцім-то наказав убити, а їх тіла разом з мощами Яноша Капістрана були кинуті в замковий колодязь. Агов, хорвати.
Одна з легенд розповідає про те, що монастир був зруйнований за наказом барона Перені тому, що ченці заманили туди його дочку, теж виховану в протестантській вірі. Вони тримали її в ув’язненні довгі роки і звільнив її зрештою один прочанин, але пізно. Вона вже була хвора і незабаром померла.
Ференц Перені підтримує трансільванського князя Яноша II Запольяі, за що загін імператора Фердинанда І під керівництвом полководця І. Телекеші штурмом захоплює замок. Під час штурму чи потому замок зазнав нищівних руйнувань.
На початку XVII століття францисканці повернулися. У центрі міста було побудовано монастир і церкву святого Франциска.
Наступні покоління Перені не цікавляться руїнами замку. Барон Жигмонт Перені зводить невеликий палацик, який, безперечно, був зручнішим для проживання, ніж стара розвалена фортеця. Зараз двоповерховий палац виглядає як типова барочна споруда, хоча спочатку це була взагалі одноповерхова будівля. Жаль, жодного разу не вдалося потрапити всередину.
Зараз не віриться, що в часи розквіту, замок Канків мав форму чотирикутника з масивними квадратними вежами по кутах та в’їзною баштою з брамою. Звідки ж все ж така назва? За останньою версією канків перекладається з угорської як кам’яна брила. Фактично саме вони й залишилися від колись могутньої твердині.
Що подивитися у Виноградові крім замку й палацу?
Здалеку видно, але чомусь не знає Google між вулицями Шевченка та Миру, дзвіницю готичного костелу Вознесіння XV ст. Через дорогу споруди Францисканського монастиря: бароковий костел (1516), дзвіниця і двоповерхові келії. Жаль, коли на деревах листя, сфотографувати їх практично неможливо.
Ще є реформатська церква середини ХІХ століття, греко-католицька церква кінця XVIII, а також синагога XIX століття.
Отож, пора збиратися у Виноградів на вино, щоб захід сонця привітати на залишках старих стін замку Канків.
Текст і фото Сергія Щербія
