Як відомо, найбільша кількість замків в Україні збереглась в тому чи іншому стані в Тернопільській області. На Закарпатті теж було чимало замків, найбільш відомі, збережені та вівідувані є замки в Ужгороді та Мукачеве. Є певна кількість таких, від яких залишились лише руїни.
Майбуть, не помилюсь, якщо скажу, що про Бронецький замок мало хто чув, а щодо відвідин руїн – то вже взагалі про одиниці.
Вдалось мені нещодавно там побувати. Скажу, що це досить екстремальне випробування.
Екскурсії туди не водять, та й навіть самі розкопки на території вважають недоцільними ще з 2008 року.
Власне, навіть руїнами це вже важко назвати, купа каміння, що раніше були мурами, на схилах гори, та кілька фрагментів мурів під шаром землі, на самій вершині. Ну а що ви хотіли? Замок є руїнами вже майже 700 років.
Замок дійсно розташовувався на горі, що має назву Царська, та знаходиться між селами Бронька та Суха, в колишньому Іршавському районі, теперішньому Хустському.
Одна справа, добратись до її підніжжя, а дороги там, м’яко кажучи, ніякі. Але далі вже починається дійсно справжній екстрім, і досить небезпечний. Відразу скажу, що самотужки краще не йти, але розумієш це трохи пізніше. Стежку знайти непросто, та й завершується вона десь на півдороги до вершини. Далі все позаростало й доводиться підійматись напряму. І якщо сходження вверх більш пов’язане з фізичними труднощами, то спуск вниз більш з технічними, що багато гірше. Каміння котиться вниз, листя під ногами слизьке, дерева здебільшого вже мертві та сухі, хочеш схопитись, щоб втриматись, але вони ламаються прямо в стовбурі. Досить виснажливо.
Сама гора з трьох боків, наче зашморгом, охоплюється річкою Бронька, є скелястою, і якщо дивитись зверху, то замчище з іншого боку просто максимально неприступне, межує з прірвою.
Щодо самого замку, то точної дати його будівництва не існує, припускають, що перші фортифікації на неприступній горі виникли ще за даків, пізніше вони як споруди оборонного значення входили до земель Галицької Русі, сам же замок вперше згадується в угорських хроніках у 1265 році, згодом, у грамоті короля Ласло IV Куна (1273р.).
Щодо часу зруйнування замку, то це сталося десь між 1292 та 1336 роками, саме в межових описах місцевості 1336 року він вже згадується як «зруйнований Бронецький замок». Причини руйнування також достеменно невідомі. Є кілька припущень. Одні спираються на легенди, інші – на історичні події, наслідком яких стало знищення замку.
Одні легенди кажуть, що зруйнували замок селяни, тому що володів ним лицар-розбійник, який займався пограбуваннями та розбоєм, а ще тому, що бачили біля замку привидів. Інші, що зруйнував та спалив замок розбійник Вусач за те, що власник – король Ендре ІІІ, не віддав за нього свою онуку Ґабріелу, після того, як була виконана умова – закинути кімінь від підніжжя гори до замку.
Взагалі, про Бронецький замок, як ні про який інший, існує багато легенд та переказів: і про розбійника Бринду, і про його легендарного триногого коня Татоша, що міг перескакувати з гори на гору, і про чорного чорта з бородою, що охороняє золоті скарби, і багато інших, варто лише задати в Гуглі запит “Легенди Бронецького замку”.
Але, все ж вірогіднішим є наступна версія, історична.
В кінці XIII ст. за угорський трон велась боротьба між Ендре III (1265—1301), останнім королем Угорщини з династії Арпадів та герцогом Альбрехтом Австрійським (1255—1308). Через рік боротьби, у 1292 році, герцог відмовляється від подальших зазіхань на угорські володіння, та укладає з Угорщиною мирний договір. Але однією з умов цього договору Ендре III належало зруйнувати кілька прикордонних фортець. Вірогідно, що у їх число потрапив саме і Бронецький замок.
Після знищення замку, і протягом майже 150 років, його руїни слугували прихистком бандам розбійників, які, як стверджують, були остаточно розгромлені в 1471 році.
Про саме село Бронька письмові відомості з’являються дещо пізніше, 1454 року. З пам’яток в селі є Церква Вознесіння Господнього, з 1847 року. За документами 1801 року, в селі до цього існувала невеличка дерев’яна церква на цвинтарі. Новий храм розмальовував майстер Товт, це було виявлено у 70-х роках ХХст., коли стінопис перемальовували. Мури навколо церкви 1902 року (можливо, трохи пізніше).
У селі цікаве кладовище, на якому є поховання кінця 19-початку 20 ст. Цікавим воно мені здалось тому, що у сусідньому Довгому більшість хрестів є більш звичними, з чотирма кутами, а в Броньці ну відсотків 80 з вісьмома кутами, тобто з трьома поперечинами.
P.S. Початково мав намір завітати ще в село Суха, там теж є стара церква, але сил після Царської гори вже не вистачило…
Текст та фото Ігоря Дорожка.
