Піківець. Млин. Ресторан. Приклад

Водяні млини. Ці трударі здавна забезпечували українців борошном, а відповідно хлібом. До них завжди тяглися. Їх поважали, любили, на відміну від замків та фортець, які завжди були страховидлом для народу, й похмурими примарами висіли над хуторами та селами. Але зараз стільки зойків та зітхань з приводу жахливого стану українських замків, й практично повна тиша з приводу жахливого стану водяних млинів, споруд, в плані візуальної атрактивності для туристів часто, мінімум, не менш ефектних ніж замки, але мирних, і колись, любимих. Звичайно, будь яка архітектурна пам'ятка - це наша історія і велич, і не подумайте, що я не люблю замків, від них я теж у захопленні, це я так, для прикладу - чому одні пацієнти у нас більш англійські ніж інші?

Фото кликабельні

Часто водяні млини, це готові тобі музеї, та ще й робочі, як от у Городищі-Пустоварівському (хоча хто-зна, що буде з ними, після того як помер завідувач). Трохи підлампічити - і запускай туристів. А можна зробити ресторан, готель... В таке місце клієнт повалить, адже більшості наших замків ще братись і братись в сенсі романтики і гармонії із природою. Але ні в якому разі не потрібно це робити, як зробили в Умані, фактично сховавши млина за сучасними декоративними матеріалами. Нині це комплекс "Фортеця" (знову щось військове, ніби воно народу ближче). А от у сусідньому із Уманню селі Піківець зробили трохи по іншому. Значно краще. І тому нині цей ресторан справжній еталон застосування забутої пам'ятки у нових реаліях. Дивіться самі.

Для просмотра карты нужно активизировать Javascript (или просто немного подождите)