Галушківка. Протовчанська паланка. Частина ІІІ.

Хутір Галушківка (сучасна територія села Гречане Петриківського району) заснований наприкінці XVII століття козаками, що селилися на території Дикого Поля. Спочатку поселення входило до Самарської паланки. Пізніше, з середини XVIIІ століття – до Протовчанської паланки Запорізької Січі.

Ідея створення в околицях Петриківки музею просто неба «Козацький хутір» вітає в повітрі з 1991 року, коли етнографічна експедиція «Чумацькими шляхами» під керівництвом Василя Скуратівського досліджувала на території колишньої Протовчанської паланки архітектуру, народний одяг і тканини, лікарські рослини, фольклор, на¬родне мистецтво місцевих мешканців.

Останнім часом в районі дуже швидко зни¬щуються пам’ятки народної архітектури; досі нема в музеях жодного експонату цього типу з Нижнього Подніпров’я. Тим часом історія краю вельми багата, особливо козацьких часів. Тут розвинені народні промисли, надто ж декоративний розпис.

Етнографічним вивченням народного житла та господарських будівель Петриківщини на початку 90-х років докладно займався відомий львівський етнограф Архип Данелюк. За його спостереженнями для будівництва тут використовували глину, лозу, очерет, акацію, тобто матеріали, які були під руками. Побутували різні способи конструкцій стін. Найчастіше в хатах їх робили з лози («шелюха»), яка плелася вертикально між глицями (поперечними жердками). Останні закріплювалися в проміжку між сохами або стовпами. Така техніка мала назву «стройової». Відомий спосіб прив’язування пучків очерету до глиць. Зрідка зустрічаються стіни, виготовлені з вальків у 20-ті роки XX ст. Стіни клунь виплітали між кіллям лозою, найчастіше горизонтально. Стелю майже всюди робили з лози, яка трималася на одному повздовжньому сволоку і 6-8 поперечних балках («слежах»). Виготовлені такими способами стіни вирівнювали сумішшю глини з половою і білили, залишаючи небіленими лише повздовжній сволок та «соху», що його підтримувала.

Покривали хати очеретом, рідше соломою або комбінуванням соломи з оситняком (подібний до ситнику). В с. Галушківка місцевий житель В.Налісний розповів про два способи покриття очеретом: «на коряжки», коли стебла очерету нижнім зрізом стирчать доверху рівно по всьому даху; «під навіс», коли стебла віттям звисають донизу.

В інтер’єрі осель, що мали дві половини, виділялися масивні печі, які були в двох кімнатах (а якщо по одній, то в другій — грубка). При печах завжди знаходилися лежанки. Пізніше їх частково використовували під плити, на яких готували їжу. З печами, що мають прямокутні комини, зблоковані грубки. В деяких селах в сінях ставили димарі, в яких влаштовували кобиці, де влітку варили їжу.

В кінці XIX— на поч. XX ст. побутували садиби з відкритими дворами. Зафіксовані нами двори переважно з вінчатою забудовою, в яких хата — вглибині. Зрідка зустрічаються садиби з безсистемною забудовою. Огорожі бувають двох типів: пліт з лози, заплетеної горизонтально між кліттям; вал з недоїдженого корму худоби і гною, що викидається з хлівів.

Місцеві садиби вражають великою кількістю господарських будівель різних за формою, величиною і функціональним призначенням. Вони непогано збереглися, не зазнавши значних змін ще з минулого століття. Це — клуні, халаші, погрібники, катражки, буди, повітки, сараї, курнички, хлівці сажі. Окремі з цих будівель незнані в інших районах України або вже зникли.

З цих споруд особливо цікаві катражки, погрібники, халаші, клуні. У загальних рисах вони нагадують відомі в Україні курені. В їх конструкції головна роль відводиться три-чотирисхилому очеретяному даху. Двері влаштовують як у причілковій, так і довшій стінах. Найпримітивніші з цих будівель катражки, які використовують для зберігання сіна.

Декілька років тому на території хутора Галушківка розпочато відбудову макету Галушківської Січі.


За «китою» (плетеною огорожею Січі) розбудовані спостережні вежі, і курені, і місця для стрільби з лука, метання списа тощо. Передбачено відбудову дерев’яної козацької церкви Святої Покрови.


На території Січі розташовано три селянські садиби, збудовані наприкінці ХІХ століття. В першій з них розташована корчма та музей сільського побуту.

В другій хаті, де раніше мешкав і творив сільський художник, розташований міні-готель. Тут збережений інтер’єр початку ХХ століття. Єдине «новшество» – сучасний туалет всередині хати.


Третя садиба (будинок гончара) перебуває на реконструкції. 

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)                          andy_babubudu

Читайте ще про Протовчанську паланку:

Петриківка. Протовчанська паланка. Частина ІІ.

Китайгород. Протовчанська паланка. Частина І.