Село на берегах річки Солоненької виникло на початку 18 століття. Заснували його кріпаки-втікачі й назвали Енгельгардівка. Як на мене – дивна назва, адже нащо називати село прізвищем свого пана, від якого ледь утекли. Насправді село належало Енгельгердтам – великим землевласникам, які отримали землі у спадок від свого дядька – Григорія Потьомкіна, а селяни були якраз їх кріпаками, то вже місцеві ентузіасти краєзнавства, в радянський період, вигадали історію про втікачів. А може і дійсно були втікачі, але село належало зовсім не їм.
Наприкінці 18 століття Енгельгардівка стала Солоненьким – і річка солона, і солонців повно, а пізніше – Солоним, а у 1852 році село та землі навколо нього купили німецькі колоністи, меноніти Бергмани – Абрам та Герман. Вони розвинули у Солоному бурхливу діяльність: збудували ферми, цегельний та черепичний заводи, комори, харчові підприємства. Вони забезпечували селян роботою, але дивувалися і сердились, що майже завжди чоловіки були п’яними. Вони звернулися до єпархіального керівництва із пропозицією звести власним коштом церкву в Солоному, але умовою було закриття шинків, і заборона солонянським селянам пити. Єпархія погодилась, шинки закрили, церкву збудували, а за тверезістю наглядав місцевий батюшка.
Зараз Солоне – селище і райцентр. В колишньому палаці Бергманів розміщено Музей історії селища, щоправда будівля вже давно потребує ремонту.
Текст та фото Романа Маленкова.
