Оленка знову зайнята, а я маю трохи часу. Тож сьогодні я знову пишу один. Сьогодні я покажу вам не зовсім не “Україну невідому”, а покажу “Україну туристичну”, що в багатьох випадках є синонімом “Україна шароварна”. Покажу вам трошки Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, або в народі просто “Музею Переяслава”.
Українське село – мальовничі куточки,
Я не можу від вас відірвати очей.
Причаїлись хати, яблуневі садочки,
Скільки матері в них не доспати ночей.
Власне, поїздка в Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини не був основної ціллю нашої поїздки. Ми їхали в Переяслав ( можна, я називатиму його так, бо ненавиджу ці подвійні радянські назви) на так званий «Фестиваль повітроплавання». Щоб не пропустити недільних ранкових польотів вирішили виїхати з суботи і переночувати поряд в селі. Деякі з нас трохи місцеві). Мангал, вино, чудові люди, цікаві розмови. Вечір пролетів непомітно. Вечір ніби знав. І прискорював неймовірний світанок.
// <![CDATA[
// ]]>
Стрибнули в машину і погнали до Переяслава, намагаючись встигнути на брифінг повітроплавців. Спізнилися звичайно. Потім довго шукали місце старту повітряних куль. Уява малювала таку собі Кападокію… насправді ж фестиваль виявився пшиком. Всього було дві кулі, запускалися вони з різницею в півгодини. Я так розстроївся, що фотік навіть не діставав. Поїхали заїдати печаль на берег Дніпра. Сніданок з найкращим видом.
Поснідавши поїхали … їсти). Тут якраз інтернетами цими вашими гуляла днями вірусна реклами від одного Переяславського м’ясокомбінату. От ми і поїхали до них у фірмовий магазин… пити каву і їсти празький торт ( торт такий собі). Воістину – Переяслав-Хмельницький то місто контрастів.
Не поспішаючи, але впевнено, таки добралися до Музею. Так як наш день розпочався вдосвіта, то цього дня в музеї ми були одними з перших відвідувачів. Ще дивувалися, чому ж так мало людей.
Що ж таке «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини»? Це перший на території України скансен. Створюватися музей почав 1964 року. Зараз на території музею, що складає близько 30 гектарів розташовано 300 об`єктів, з них – 122 пам`ятки народної архітектури ХVІІ-ХІХ ст., в тому числі 20 дворів з хатами та господарськими будівлями, 23 різноманітні установки та майстерні. Ідея музею – презентація українського села Середньої Наддніпрянщини 2 пол. ХІХ – поч. ХХ ст.ст. Про ціни. Вхід для музею дорослим коштує 30 грн, для дітей 15. Окремо оплачується вхід в музеї всередині – 10 грн дорослим, 5 грн дітям. Про таку штуку, як єдиний квиток тут ніхто не чув. Замовити собі екскурсовода 150 грн, для дітей 100 грн ( от тільки я не зрозумів. То з групи чи з людини). Ще щось писали по 20 грн за можливість фотографувати. Я так і не зрозумів де саме не можна фоткати. Входили ми через східний вхід ( на територію два входи. Зі сторони міста і зі сторони траси), перше що ми побачили як у кам’яних скринях, або саркофагах, ховали своїх небіжчиків племена кемі-обинської культури (IV тисячоліття до н. е). Шість тисяч років тому!
Далі завернули наліво. В будь-якій незрозумілій ситуації йдіть наліво. Ми от зробили так і відразу побачили народну архітектуру.
І побут,звичайно. Скульптура сіяча.
Це ми потрапили на територію Музею Хліба. Наявність літака як такого я ще можу пояснити, наприклад. Обробка пестицидами полів, але напис на борту «Аерофлот» трохи вводить в ступор. Що це, повітряне сполучення між селами Наддніпрянщини?
А це сільськогосподарська техніка. Зараз вона в жахливому стані. Чому її не віддати якимсь колекціонерам, які б ще доплатили за неї. Не зрозуміло. Хоча зрозуміло. Думаю. На балансі.
Комбайн «Колос». Кількість зірочок на фюзеляжі показує скільки пар коханців ця машина пошинкувала в колоссі. Чорно гуморю).
Якщо порівнювати з Пирогово, то будівлі тут в набагато кращому стані, на відміну від машинерії. Чепурні, вилизані, ремонтуються. Але тхнуть совком. Як на мене тут дух радянського підходу до музеїв не вивітрився тут. В Пирогово його вдалося витравити. Там душевніше.
Прямуємо далі.
Будинок-музей «Поштова станція».
А це Музей світопізнання і мирного освоєння космосу. Розміщений він у В’юнищанській церкві (збудована 1891 року), яку перенесено до заповідника та реставровано у 1977 році.
Все в кращих традиціях совка. Гагарін на місці іконостасу).
Сама ж будівля церкви неймовірно красива.
Не знаю чому. Але після відвідування цього музею, в мене повністю пропало бажання заходити це в якісь тематичні музеї тут. Тому далі тільки фото екстер’єрів. Ось наприклад Ротонда. Яскравий представник українського села 19-20 століття. На кожному хуторі такі були.
На старій мапі музею ( яка зовсім випадково знайшлася в Оленки) побачив фотку красивого дерев’яного купола посеред озера. Купол є. Озерце трохи підзаросло. Подумалось, що очерет можуть вирощувати навмисно, щоб було чим перекривати стріхи).
Місцеві жителі використовують городи навколо хат задля власних потреб. Ну і наздоров’я. Від цього виграють всі, мені здається.
Якщо я починаю фоткати різні квіточки і жучків, то означає. Що на мене прийшло натхнення). До цього якось воно клацалось на автоматі, без душі.
Канонічна така фотка , що ілюструє українське село. Правда?
Після шоку тракторної бригади і музею космосу далі пішло щось схоже на скансен.
Проходили повз поле вітряків. Так і не зрозумів. Чому всі вони повернуті до відвідувачів задом, а до лісу передом. Можливо їх приватизувала якась Баба Яга?)).
Оригінальна голуб’ятня.
А це корчма. Дізнався , нарешті, чим корчма відрізняється від шинка. Ви знаєте?)
Це піч у дворі корчми. Але нам хотілося вірити. Що це самогонний апарат.
Нарешті нормально повернутий вітряк.
Ще одна дуже « українська» світлина.
На задньому плані стара дерев’яна церква. Зараз тут розташовано Музей рушника.
Двір гончара.
Ще одна неймовірна будівля Андрушівська церква св. Георгія ( 1768 рік)
На територію музею два штучних озера. Одне заросло осокою інше просто в занедбаному стані. Шкода. Приємно було б тут посидіти в альтаночці і поспостерігати за водою.
Козацька церква 1606 року. Поряд козацьке кладовище. Мені от цікаво. Воно тут було, чи могильні плити повиламували і притягнули сюди для розважання пролетаріату?
Потрохи рухалися до виходу. Я так розумію ми йшли проти логічного руху огляду, то ж нам почали траплятися більш давні будівлі. Реконструкція ранньослов’янського житла.
Вітрячків багато не буває. Доречі, хтось в курсі, на ті лопасті натягували ж щось. Правильно? Бо як воно тоді мало крутитися від вітру?
А так жили кияни в Х ст. Пропоную пересилися зі свої будинків в такі всім, хто проти розвитку міста і кричить « кієв, какой ми патірялі!». Аще мене вперла система дверей в цьому будинку).
Отакий він найстаріший скансен України. Дивний симбіоз унікальних пам’яток, відданості працівників своїй справі і дужу совка. Сподіваюся музей зможе реформуватися і стати кращим.
А в мене на сьогодні все. Наступного разу, сподіваюся буде цікавіше. Не перемикайтеся