Палац Князя П.М. Трубецького. Привиди старого замку
Замки, палаци, фортеці… Скільки їх розкидано на просторах України, скільки таємниць ховають їх похмурі стіни, скільки людських доль пов’язано з ними. Якщо на Західній чи в Центральній Україні подібна будівля не в диковинку, то на Півдні – велика рідкість. Нажаль більшість із них, на відмінну від своїх колег по архітектурі на Заході, окрім того, що знаходяться в напівзруйнованому стані, є малодослідженими.
Одним із таких замків є Палац Князя П.М. Трубецького, розташований в смт Козацьке Новокаховської міського ОТГ. І скільки б не доводилось мені бувати в різних князівських замках чи палацах – красивішого, ніж наш, я не бачив.
Сьогодні ми з Вами поринемо в історію цієї дивовижної будови, яка височить над Дніпровськими кручами, ніби стародавній пам’ятник минулого, ваблячи до себе туристів з різних куточків України.
Селище Козацьке було засноване 9 червня 1782 року як володіння графа Івана Андрійовича Остермана, загальною площею в 15 тисяч кв. десятин (близько 164 кв. кілометрів). Іван Андрійович Остерман (1725-1811) походив із знатного німецького роду Ostermann, його дід був протестантським пастором у Вестфалії. В часи імператриці Катерини II Іван Андрійович був російським послом в Швеції, а в 1775 році став віце-канцлером Російської імперії. В роки правління Павла I – займав посаду державного канцлера і президента колегії закордонних справ. До Козацького граф переселяв бунтівних та неслухняних кріпаків з інших своїх маєтків, розташованих в Курській, Могилівській і Тамбовській губерніях. Але навряд чи сам Остерман бував у Козацькому. Назва «Козацьке», з одного боку походить від назви українських лицарів свободи – козаків, з іншого – від дніпровського рукава Козак, вздовж якого простягається селище. Ця назва зафіксована вже у «Великому кресленні» 1672 року.
У 80-хроках XVIII століття власник маєтку змінився. Про цю подію існує лише сімейна легенда Трубецьких. У своїх спогадах «Історія одного господарства» Володимир Петрович Трубецький (1884 – 1954) пише наступне: «У 80-х роках XVIII ст. прадід мій, генерал – ад’ютант Государя Олександра Павловича граф Василь Васильович Орлов – Денисов, проходячи з козаками з Криму на північ, зупинився на ночівлю на березі Дніпра за 70 верст (1 верста =1.06 км) північніше Херсона. Заїхавши до сусідської поміщиці графині Браницької у село Кам’янку, провів вечір, посперечався з нею на парі і виграв у неї цей маєток з прилеглою до нього землею 18 тис. десятин. Місцевість була дика, ковиловий степ, широкий Дніпро та заливні луки, які звуть там плавнями. Населення було рідким, землі не оброблялись, лише невеликі отари тонкорунних овець та табуни напівдиких коней паслися у цих степах. Природа ж була чудовою: рівний, мов стіл, чорнозем степів з 6,5 % гумусу, Дніпро двоверстової ширини та розкішні трави у аршин висоти на плавнях.
Місце це сподобалось прадіду і він велів побудувати на гірському березі Дніпра дім – копію Московського Румянцевського музею з місцевого каменю, збудував казарму, конюшню та господарські будівлі і переселив з Рязанської губернії – другого свого маєтку «Борки» селян. Назвав він вигране помістя «Козацьке» у пам’ять своєї щасливої ночівлі».
Граф Василь Васильович Орлов – Денисов (1780-1843) – один із найхоробріших воєначальників свого часу, учасник війни 1812 року проти Наполеона. При імператорові Олександрі I був генерал-лейтенантом, пізніше генерал-ад’ютантом, а в царювання Олександра II – генералом від кавалерії. Його справжнє прізвище Орлов, та в 1801 році Олександр I передав йому ім’я і титул графа Денисова – по прізвищу матері Дарини Федорівни (Денисови залишилися без спадкоємців).
Ані В. В. Орлов – Денисов, ані його спадкоємці ніколи не їздили в Козацьке, маєток був надто далеко від їхнього постійного місця проживання. Треба було місяць добиратися на перекладних, щоб сюди доїхати. Тому управління було повністю віддане прикажчикам, з числа німців-колоністів.
У власність Трубецьких маєток «Козацьке» перейшов як придане графині Любові Василівни Орлов-Денисової, яка вийшла заміж за Миколу Петровича Трубецького на початку 1850-х років. Але ніхто з них теж не відвідував цей маєток. І лише їхній син Петро, як спадкоємець, вирішив відвідати всі маєтки свого знаменитого роду.
У Козацькому в 1860 році побував видатний етнограф і мандрівник Афанасьєв-Чужбинський. Ось як він описує Козацьке «В семи верстах від Берислава над Дніпром виділяється широка протока Козак, над якою стоїть порядне селище Козацьке, яке належить Князю Трубецькому». Тут він зустрів ще перших жителів селища, яким тоді вже було по 80-90 років. Від них він хотів дізнатися чому селище називається «Козацьке», але так як більшість із них були з не українських губерній ясної відповіді не отримав. Становище Козацького, побут його жителів дослідник детально описав у своїй праці «Поездка в южную Россию» частина І «Нариси Дніпра».
Князь Петро Трубецький розповідав сину, що коли вперше приїхав до Козацького в 1875 році, то не застав ні будинку, ні маєтку, які збудував дід. Вітер зніс дах у Дніпро, а речі поступово розікрали управителі і коли він прийняв в управління маєток, то з цінностей палацу ледве набралось добра на 200 рублів. Але стіни стояли, в них звивали гнізда сови і, крім моторошного почуття смерті і старості, нічого не викликали, не дивлячись на чудові колони старого часу. Батько В. П. Трубецького звелів знести рештки старої нежилої величі, залишивши лише підвальний поверх, якому згодом жила 21 сім’я службовців і який після японської війни робочі прозвали Порт-Артуром.
На новому місці в 90-х роках ХІХ століття Петро Трубецький збудував великий дім, у 30 кімнат з усіма зручностями, необхідними для культурного життя, і почав займатися маєтком. Треба сказати, що він любив простір степу, повітря, родючість цих степів. Енергії та сили у нього було дуже багато і, коли він від’їздив з центру Росії від громадських справ, він відпочивав, повністю віддаючись благодаті природи, чарівності південного сонця, сили, соковитості і багатству півдня. Незмінним помічником і другом його був син старого управляючого Адольф Якович Шмідт і вони удвох обдумували і робили велике Козацьке господарство. В 1896 році після детального дослідження Князем Львом Голіциним місцевих ґрунтів та клімату в Козацькому та Веселому був закладений виноградник та побудовано виноробню з величезними винними погребами. За місцевою легендою їх звязував таємний підзений перехід.
Мирне життя Палацу зупинили революційні події 1917-1921 років, але все таки не завдали цій гарній архітектурній пам’ятці великої шкоди. У 1923 р. в селі Козацькому була організована сільськогосподарська комуна комуни «Червоний прапор». Її утворили 25 емігрантських сімей, що прибули з Америки. Серед них 27 осіб – члени компартії США. Трохи пізніше прибула ще одна група переселенців із США і Канади у т. ч. 9 комуністів. Усього – 172 чоловіки (50 сімей). Іноземцям настільки сподобався Палац Трубецького, що вони вирішили в ньому облаштуватися. Їх дбайливе ставлення до минулого, особливості самого замку з видом на Дніпро зберегли будівлю від руйнування. У 1945 році Палац Князя Трубецького був відремонтований і відданий під місцеву школу, яка проіснувала тут до 1970 року. Палац пережив дві війни, бурхливі події революцій, але був втрачений внаслідок пожежі. Поступово будівля втрачала свій першопочатковий вигляд, але вона ніколи не втратить своєї історичної цінності. Саме тому сьогодні Палац потребує реконструкції, бо має всі шанси стати неймовірним туристичним магнітом для туристів.
У старі часи головною дорогою до будь-якого маєтку на Дніпрі було саме Дніпро, тому парадний фасад дворянського маєтку, а значить і центральні ворота, були звернені до річки. Із пристані кам’яна мостова підіймалася по схилу вгору, де подорожнього зустрічали кам’яні ворота із зубцями бійниць і кутова кріпосна башта, що стоїть на варті спокою мешканців палацу і нагадує про древні місця, що шуміли колись торгівлею. Урочистий, із широкими вікнами, увінчаний високими дахами і шатрами з шпилями, палац був видний здалека, приваблюючи численних гостей. Відео ролик про Палац Князя П.М. Трубецького можна переглянути за посиланням https://cutt.ly/BhvAqvy .
Кравчук Богдан