Битва на річці Ірпінь (рос.)

До 1320 года он уже взял под контроль часть северо-западных земель современной Украины. Дальше Гедымин захватил Овруч и Житомир, после чего с литово-русским войском двинулся на Киев. В бывшей столице Руси тогда правил князь Станислав – один из путивльских Ольговичей. Считается, что эта династия, хоть и была ветвью Рюриковичей, но не была особо сильной.  Хотя время такое было, что не сахар. Станислав, видя неладное, собрал несколько союзников, включая ордынцев, и вышел встречать Гедымина в поле за несколько миль от Киева – у реки Ирпень.

Точного места сечи в сети я не нашел и посему посоветовался на ирпенском форуме о проблеме. Оказалось, битва действительно состоялась на окраине современного Ирпеня (по крайней мере, об этом рассказывают местные учителя истории).  Сейчас тут частные дома и огороды. На карте это выглядит так:

То есть, произошло все на противоположном от Киева берегу реки Ирпень. Тогда она была гораздо шире и половодней. В связи с этим возникает вопрос – зачем Станислав пересекал реку, вместо того, чтобы ждать на своем берегу и, возможно, ударить по противнику во время форсирования им водной преграды?

Перейдем к описанию битвы из источника “Оповідь М. Стрийковського про завоювання литовським князем Гедиміном Києва“:

“І так Гедимін, маючи відомість від шпигів про положення і міцність війська Руського, ні трохи в щасті і в якості рицарства свого не сумнівався. І щасливу пригоду, що невдовзі перед тим була, і недавнього звитяжства над хрестоносцями і Володимирським князем, і Левом Луцьким на пам’ять литовським і жмойтським лавам наводячи, шикував їх рядами, перших зі списами, з луками других, інших з пращами між кінними для розірвання ворожих лав і допоміжні війська мішаючи, з тою силою величезною негайно пішов на війська Руські над рікою Ірпінь, що лежить в рівному полі. Там навпроти князь Станіслав Київський з військом своїм, і з татарською підмогою на литву напав, Роман же Брянський, а з ним Лев, князь Луцький, і Ольга Переяславський легко по ньому на допомогу наступали. Литва і Жмудь перший ґвалтовний напад киян сміливо і стійко грудьми витримали, спочатку стрільбою з луків і з кушів, потім влосянями, шаблями, булавами з шумом стиснулися, муж з мужем, кінь з конем, тісно зійшлися, крик, вигук, гуркіт звідусіль сильний, сумнівна надія звитяжства довго була однаковою для обох сторін, аж наостанку Гедимін з лавами охорони відлучилися від усього війська свого, в бік русаків з великою рвучкістю ударив, так, аж їхні лави зімкнуті прорвав і змішав, коли вже мусили від битви спереду до битви з боку повернути. Литва ж і жмудь єдино, спереду і по боках стоячи, на русаків, що втратили стрій, ще сміліше налетіли. Не міг їхнього раптового нападу князь Станіслав Київський витримати, почав назад відступати, Литва за ним наступала. Ольга, ж князь Переяславський, Роман Брянський і Лев Луцький, князі, не довго на полі битви стояли, бачачи, що кияни з князем своїм відступають. Втім, князь Лев Луцький, якому йшлося про Луцьке князівство, з якого був недавно вигнаний, сміливіш від інших проти литви наступав з Ольгою Переяславським, але за свою велику сміливість на полі битви загрозою для життя розплатилися. Бо в мішанині битви обох забито. Що побачивши, князь Станіслав Київський і Роман Брянський зараз назад подалися. Рицарство Київське а також і Брянське, і Переяславське шанованих побиття і втечу князів своїх вельможних, раптової сили литовської не могли витримати, кожен по різних полках втікали, інші ліси для недоброї оборони обрали“.

Российская Википедия описывает произошедшее немного проще: “Атакующие киевляне и их союзники были встречены стрелковым ударом, затем начался прямой бой. Он был упорным и продолжительным. Гедымин со своей гвардией отделился от основного войска и нанёс фланговый удар по русскому войску, расстроив его ряды, после чего литовское войско смогло переломить ход противостояния в свою пользу и в центре, и на флангах. Станислав с киевлянами начал отступать, а гибель русских князей, в том числе Олега Переяславского, хроника связывает с их ожесточённым сопротивлением. Обратив в бегство русские дружины, литовцы «гнали, б’ючи, сікучи і беручи в полон».

Потерпев фиаско, Станислав, от греха подальше, не вернулся в Киев, а убежал в Рязанскую землю, где все у него, в общем-то, сложилось хорошо и удалось даже побыть князем. Тем не менее, после него в Киеве Рюриковичей на троне больше не было –  после 400 лет правления городом. Некоторые источники называют итоги Ирпенской битвы “концом Киевской монархии”.

Современное место битвы с другого ракурса:

Сам Киев еще немного пооборонялся, но в итоге сдался Гедымину:

“Втім кияни, котрих по недавній поразці в місті і в замку з дружинами і з дітьми, і майном було багато обложено, боронилися довго і мужньо, сподіваючись і чекаючи рятунку од князя свого Станіслава, котрий був аж до Рязані втік з програної битви, з князем Романом Брянським, але бачачи себе зрадженими паном своїм, і в надіях ошуканих, по довгих переговорах вирішили одностайно здати замок і місто. Попереду митрополит, владики, архимандрити, протопопи з усім духовенством несучи хрести і корогви процесією вийшли до Гедиміна, а за ним пани бояри, і все посполитство київське вийшло, б’ючи чолом і віддаючи себе на ласку і під владу Гедимінові, великому князеві Литовському. Там же йому всі, а насамперед митрополит, присягу склали. В’їхав потім Гедимін з перемогою через місто до замку Київського, взяв також через добровільне віддання пригородки інші київські Білогродек, Слеповрот, Канів і Черкаси, здобув також Бранка  Сіверського і Переяслава — замків столичних князів Руських, так що однією перемогою монархією Київську, Волинську і Сіверського князівства, аж до Путивля за Києвом миль шістдесят оволодів, і до Литовської держави долучив“.

Оценка последствий битвы у разных авторов неоднозначная. Одни говорят, что это стало “первым этапом освобождения южно-русских земель от татар” (хотя реально это случилось только после Битвы на Синих Водах в 1362/3 году, когда русско-литовские войска приделали отряд трех ордынских беков. Российские и советские авторы  (в том числе и Гумилев) оценивали бой скорее негативно – как “отрыв” Киевской земли от рождающейся Московской Руси и, как дальнейший итог, переход правобережной Украины на долгое время  под контроль Польши.  Как пример разрыва давней русской общности Гумилев приводит тот факт, что во время Куликовской битвы (1380) киевляне вместе с литовцами выступали на стороне темника Мамая. На саму сечу они опоздали, но потом гнались за возвращающимися с боя московитами и ничего хорошего последним не делали.  Кое-кто даже считает Битву на Ирпене одним из самых больших поражений русских (российских) войск (на ряду с Калкой и Цусимой).

Вообще, если оценивать ее объективно, то ничего особо позитивного она не принесла. Гедымин оставил в Киеве своего наместника, что не особо понравилось ордынцам. Стоит вспомнить, что тогда в Золотой Орде правил хан Узбек – менеджер очень серьезный, шуток не любил. Это он сделал мусульманство государственной религией Золотой Орды. При нем строились степные города (их остатки можно найти и на юге Украины), и вообще Орда чувствовала себя неплохо. Вот, например, древнейшая из сохранившихся мечетей Крыма, которую построил как раз Узбек (в Солхате, ныне – Старый Крым).