В рамках партнерського проекту «Могили предків», який ГО «Україна Інкогніта» реалізує разом із Відділом культури, національностей та релігії Городоцької міськради (Хмельницька обл.) обстежено старий цвинтар у с. Велика Яромирка. На жаль якихось особливих відкриттів як, наприклад, то сталося у сусідньому селі Лісоводи, ця експедиція не принесла. Головним чином з причини, що найстаріша частина некрополю була знищена у 1970-х роках під час прокладання дороги.
- Поклонний хрест?
Знайдені давні хрести виявилися типовими для цього куточка Поділля «хрещатого» типу (це коли кожне рамено хреста має вигляд окремого хреста). Всі вони датувалися кінцем ХІХ та самим початком ХХ ст.ст.
Цікавою була знахідка хреста, який виділявся на загальному тлі як розмірами, так і формою. До того ж на чималому постаменті не спостерігалося хоч якого натяку на епітафію. Найвірогідніше це просто сакральна фігура (капличка). Такі зустрічаються у цій місцевості. Не так аби що й часто, але є.
- Цей хрест, не виключено, може датуватися й серединою ХІХ ст. Але фрагмент з роком “з’їло” дерево
Варто виокремити хрест на поховані Марії Дембіцької. Тут зацікавила дата – 1921 р. Це один із наймолодших надгробків такого типу. Знахідка засвідчує, шо «хрещаті» хрести (у даному випадку хрещатий з елементами пелюсткового) у цьому куточку Поділля використовували від другої половини XVIII та до першої половини ХХ століть. Найдавніші такі надгробки, знайдені в околицях сусіднього Сатанова датуються 1770 р.
Хрест Марії Дембіцької цікавий ще й тим, що епітафія виконана українською мовою. На старіших маємо або церковно-слов’янську, або – російську.
З цікавих знахідок – палац представників дуже поважної шляхетської родини Садовських (гербу «Любіч»). Зокрема Садовські після родини Потоцьких володіли таким поважним містом як Чортків. Згідно із дореволюційних реєстрів останнім власником села був Фелікс Садовський. Правда місцеві чомусь згадують виключно якусь пані Садовську (вірогідно йдеться про дружину чи дочку пана Фелікса).
Розповідають, що це була дуже добра пані, яка уславилася надзвичайно приязним ставленням до селян – добре оплачувала їх працю і завжди допомагала родинам, які опинилися у скруті. За переказами, коли пані Садовська у 1917 р. була змушена покинути маєток, то її з іконами у руках проводжало все село.
Нагадаємо більшість поміщиків цих теренів залишили родинні гнізда ще у першій половині 1917 р. Значною мірою це було викликане тим, що фронт тоді відкотився до Збруча і околицями блукали банди озброєних до зубів дезертирів. Втім, багато поміщиків, особливо тих, хто жорстоко визискував селян та робітників, тікали ще й від цілком заслуженої розплати.
- Рештки розписів. Знімалося через щілину у дверях, тому кращого немає
По приязне ставлення селян до Садовських яскраво свідчить факт, що палац не знищили. Натомість дуже гарний палацовий комплекс XVIII, – середини ХІХ ст.ст. що у сусідньому Новому Поріччі , який на той час належав графині Ігнатьєвій знесли «до основанья». Так само як і вщент розтрощили маєток російського вченого Сергія Виноградського (аби й дух не пах), що у Городку. Що Ігнатьєва, що Виноградський висотували із «мужиків» останні соки і у будь якій доброчинності до «полуідіотов» (це характеристика посполитих з боку професора С.Виноградського) помічені не були. Втім Виноградський, хоч і був українського походження, як й Ігнатьєва мав суто російський імперський світогляд. Україну називав «Малоросією», а УНР – «бандамі пєтлюровцев». Натомість дуже тепло писав у своїх мемуарах про білогвардійців Денікіна. Останні, нагадаємо, були «єдінонєдєлімщікамі» і люто ненавиділи все українське.
Палац у Великій Яромирці є одним із найбільш таємничих маєтків на Хмельниччині. Про нього у відкритих джерелах, що українських, що польських, що російських – ані пари з вуст. Власне як і про його існування взагалі. Більш за те – у польській статті в Вікіпедії присвяченій Великій Яромирці зазначено, що об’єкт знищено у 1917 р. Насправді він зазнав лише незначної перебудови. Зокрема у бічних прибудовах було пробито абсолютно недоречні двері, а на фасаді зникла дуже красива аркада портику.
- Первісний вигляд палацу
Коли постала споруда і хто її архітектор – інформації немає (можливо вона десь є в архівах Польщі). За формою і розміром цегли палац можна датувати принаймні серединою ХІХ ст. Однак не буде дивно, якщо ці дата відсунеться до кінця XVIII ст.
- Цегла відповідає принаймні середині ХІХ ст.
Дуже вразила велетенська, понад 2 м. заввишки, кам’яна чаша перед палацом. Спочатку подумалося, що то – бетон. Але ні – її витесано з брили вапняку. Колись таких чаш було дві, але одна років 30-ть тому впала з постаменту і розбилася.
Текст та фото: Дмитро Полюхович
