ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ І КРЕДИТИ ДВОРЯНСЬКИХ ЧАСІВ
Веселянка розташована за 30 км від Запоріжжя (між Запоріжжям і Василівкою). Історія села починається з першої половини XIX століття, тоді землі (нинішній Запорізький і Василівський район) належали міністру фінансів, графу Єгору Канкріну. Після його смерті майно розділили між собою троє його синів: Віктор – отримав Веселянку, Олександр – Григорівку, Остап – Цар-Кут (нинішня назва – село Приморське, Василівський район).
Веселянка була розташована на тодішній межі двох повітів: Мелітопольського та Олександрівського, ба більше, всього за 50 км починався Бердянський повіт.
У Веселянці до сьогодні чудово зберігся навчальний комплекс, церква, садиба Канкрина і лікарські пункти – усі ці об’єкти наразі, на жаль, не мають охоронного статусу, але історики працюють над внесенням їх до реєстру щойно виявлених об’єктів культурної спадщини.
Телескоп та гімназія (народне училище)
Відомий запорізький історик Валерій Стойчев займається вивченням життя дворян Канкринів п’ятнадцять років. За цей час “перешерстив” архіви і вивчив метричні книги. Версія про те, що садиба Канкрина у Веселянці збереглася, належить саме йому, але про це трохи пізніше.
Студентка магістратури факультету історії та археології ЗНУ Анна Головко разом з краєзнавцем Євгеном Хмелевським працюють над створенням екскурсійного маршруту і навіть планують відкрити краєзнавчий музей. Вони упевнені: садиба графа Канкрина не збереглася до наших днів, її спалили. Зараз на її місці – бузковий гай.
НАРОДНЕ УЧИЛИЩЕ
Своє знайомство з Веселянкою ми почали з навчального містечка. На одному з корпусів – меморіальна дошка з написом “Веселянская школа збудована у 1882 році державним діячем і меценатом Іваном Канкрином”.
“Сина Віктора Канкрина – Івана – вважають одним із найяскравіших представників роду. Він почесний житель Олександрівська, саме з ним пов’язують будівництво школи у Веселянці, церкви та фельдшерських пунктів”, – каже Анна Головко.
Вчителька історії Веселянского навчально-виховного комплексу Людмила Русецька розповідає, що третій корпус нинішньої школи – це будівля народного училища.
“Саме ця будівля найбільш підходить за описом. У договорі, який був укладений 27 лютого 1899 року між комітетом з будівництва народного училища, який очолив Канкрин і селянином Іваном Мекеєвим, дуже детально прописано, як має виглядати училище. Це єдиний корпус, де було два входи, в ньому 8 кімнат. З одного боку – вхід в два класи, а з іншого – квартири для вчителів. Народне училище – це тип початкової школи, в якій викладали основи грамоти, слово Боже і церковний спів”, – розповідає Русецька.
Вона також розповіла, що в іншому договорі (на виробництво меблів) від 19 жовтня 1900 року було сказано, що підрядник – міщанин Янкель Штіфман – мав виготовити з вільхи 60 полірованих парт, 2 шафи, 2 дошки і 2 кафедри для вчителів. Комітет перевіряв якість робіт і, в разі невідповідності, підрядника міняли.
“Громада була великою і навчальний корпус розширювався. Там є колодязі, підвали. Треба скласти хронологію забудови садибного місця під училище. Все збереглося: і договори, і накладні”, – каже Валерій Стойчев.
Медицину і освіту тоді фінансували земства. Вони давали громадам так звані кредити на будівництво і розвиток – це можна вважати чимось на зразок реформи децентралізації того часу.
ОБСЕРВАТОРІЯ, ЯКУ ПОБУДУВАВ…
На території навчального містечка розташована обсерваторія. Багато ЗМІ “приписали” її Канкринам, але Стойчев запевняє: вона 1965 року побудови, тобто з’явилася в селі через 50 років після від’їзду Канкринів.
Старожили згадують, що за радянських часів обсерваторія активно використовувалася, всередині були дерев’яні сходи і телескоп.
“У 80-х роках тут працював учитель фізики та астрономії Яків Кваша і при ньому обсерваторія працювала. Зараз телескоп зберігається у Григорівській школі. Ми були останніми випускниками середньої Веселянскої школи”, – згадує Людмила Русецька.
Починаючи з 1980-х будівлю обсерваторії переобладнали під вугільний склад. Як результат – цегляні стіни не витримали і тріснули, купол давно продірявився. Студентка істфаку Анна разом з краєзнавцем Євгеном Хмелевським знайшли меценатів, які готові укріпити фундамент обсерваторії. Зараз працюють над розрахунками. Ентузіасти впевнені, що об’єкт треба зберегти, адже аналогів йому немає (на території області – так точно) і перетворити на один з пунктів майбутнього турмаршруту.
ЦЕРКВА З ВІКОВОЮ ІСТОРІЄЮ
Буквально за кілька кроків від навчальних корпусів знаходиться церква. Вона була збудована сільською громадою. Граф Іван Канкрин посприяв і допоміг з землею, він також був головою церковної будівельної ради і меценатом.
Договір на будівництво церкви підписаний у 1893 році, а завершили роботи у 1895-му, потім тривало зведення огорожі.
Згідно з даними накладних, у 1897 році на будівництво огорожі пішло 67 200 цеглин з заводу Канкрина. Церква Богоявлення Господнього збереглася, вона діюча, але потребує реставрації.
“Купол міняли, як мінімум, двічі. Тут була дзвіниця. У 1960-70-х роках її намагалися зруйнувати, стіни розтягували тракторами, але церква встояла. До речі, з одним із трактористів я знайомий. Вже в наш час він розповідав про свій вчинок, казав, що хоче спокутувати провину і навіть пропонував повернути на місце камені, які вивіз тоді”, – розповідає Хмелевський.
“СПАДОК” КАНКРИНА: ЛІКАРНЯ ЧИ САДИБА
Найзагадковішим і водночас цікавим на сьогодні є комплекс будівель, які одні називають земською лікарнею, а інші – садибою Канкрина.
Красивий паркан, брукована дорога, велика територія з деревами, льодовня, каплиця, альтанки і кілька приміщень, одне з яких в стилі модерн. За версією Анни Головко, ця будівля – хірургічний корпус земської лікарні, який будувався за спеціальним проєктом – без гострих кутів.
“Жителі Веселянки не могли потрапити до Олександрівська або Мелітополя, але отримувати кваліфіковану медичну допомогу було треба. Іван Канкрин мав свого сімейного лікаря, який обслуговував і родину, і тих, хто був у нього на службі. Коли постало питання будівництва лікарні, то Канкрин брав у ньому участь. Він побудував комплекс на 10 ліжок. Стаціонар був з хірургічним відділенням. У 1899 році розпочалося будівництво, а у 1904 році – завершилося, приміщення для лікаря добудували у 1905 році”, – каже краєзнавець Євген Хмелевський.
За його словами, у будівлі хірургічного корпусу зберігся кахель. Крім того, на території є льодовня.
Історик Валерій Стойчев упевнений: комплекс, що зберігся – не земська лікарня, а садиба Канкрина.
“На території маєтку, прямо біля паркану, знаходилися фельдшерські пункти. Будинок в стилі модерн – одна з будівель панської садиби. Також зберігся будинок для прислуги, підвали. Нагадаю, що об’єкти медицини і освіти фінансували земства, а громади віддавали кредити. Якби це був медичний центр, то його не потягнула б громада. У воєнні роки там розташовувався військовий госпіталь, до 12 грудня 2019 року там перебував тубдиспансер”, – каже Стойчев.
Відомості про родину Канкринів “обриваються” на 1920 році. Що сталося з Іваном Канкрином і коли він помер – невідомо. За однією з версій – Іван Вікторович загинув під час евакуації. Канкрини, можливо, застрягли в Криму і були розстріляні чекістами, як і багато дворянських родин.
Історики намагаються відшукати відсутні пазли в біографії Канкрина і зберегти унікальні об’єкти, які залишилися у Веселянці і “обросли” легендами. Але вже сьогодні зрозуміло, що якщо маршрут “Дворянський трикутник” створять, туристам буде на що подивитися.
Текст: Ольга Звонарьова, Запоріжжя, УКРІНФОРМ.
Фото Романа Маленкова.
