Довгий вступ
Запоріжжя – місто для України легендарне, але мало кому цікаве. В результаті мінімального соціологічного дослідження вдалося з’ясувати, що в Запоріжжі з семи опитуваних були три людини.
Краткое фотосодержание
Почнемо з тих, хто ніколи не був. На запитання, яким вони собі уявляють місто Запоріжжя і з чим воно асоціюється, вони відповіли:а) «Ничего такого там нет»; б) «Не знаю. ЗапорізькаСіч. Ніколи не думала над тим, щоб там побувати»; в) «Промисловий центр, Радянський Союз, індустріалізація. Поїхатитуди не збирався і не збираюсь»; г) «Промгород, грязненький, плохой воздух. Посетить в принципе не отказался бы для общего развития»
Тепер враження тих, хто бував у Запоріжжі:
«Последний раз был лет 10 назад. Собственно, никаких впечатлений. Только ДнепроГЭС и Хортица. ДнепроГЭС впечатляет. А так квадратно-ячеистая сталинская и хрущевская застройка. Неимоверно чудовищных масштабов промзона с гигантскими предприятиями. За промзоной находится отдельный район для рабочих, типа гетто – Кичкас (для ознайомлення сюди http://www.yaplakal.com/forum2/topic257964.html, сюди http://ya-lyashenko.livejournal.com/31482.html або сюди http://www.bulat-home.de/saporogie.html). Есть местная присказка: Запорожье – город молодости и веселья. Молодости – потому что мало кто доживает до старости; веселья, потому что когда ветер дует в сторону города – веселятся жители Кичкаса, если в сторону Кичкаса – радуется весь остальной город. Запомнились также река красного цвета Краснюк и промышленная панорама с десятками труб, и из каждой идет дым разного цвета».
«Був у Запоіжжі два роки тому. Двояке враження. Центр – законсервований Радянський Союз, індустріальне місто, як віє вітер від заводів – нема чим дихати. Дуже гарні враження від ДніпроГЕСу та Хортиці, особливо сподобався Музей історії козацтва – люди дійсно попраціювали, збираючи експонати.»
Останнє враження: «Очень грязный промгород, особенно в районе ГЭС. Мне не понравился»
А мені сподобався. Щоправда, я не був в центрі міста, а з промзони бачив тільки ДніпроГЕС, та й то на певній відстані. Отже асоціативний ряд про Запоріжжя на довгу пам’ять склали, як це не дивно для багатьох прозвучить, вода і дика природа. І байдарки. І модель природи України в мініатюрі – Хортиця. І гарний настрій …
День перший. Плавні
… І комарі. Хоча й попереджалося, що наш байдарковий одноденний маршрут почнеться у найбільш комариному місці міста Запоріжжя, після нічного потягу й спросоння це був нищівний удар з повітря. Стояти на місці було просто неможливо. Засоби від комах, нанесені товстим шаром, дозволяли тільки більш-менш тримати себе в руках і не кинутися навтьоки, врозтіч, на всі чотири сторони та інших невідомих напрямках. Атаки несамовитих і безстрашних комах-камікадзе викликали люту ненависть і прикру повагу.
Але, нарешті, ми відірвалися. Відірвалися від комарів, відірвалися від землі. Комахи навідріз відмовилися покидати сушу. Полегшення разом із заспокійливою дією води та свіжістю ранку склалися в голові та тілі у відчуття невагомості. Вода – це все-таки космос. І відірвалися ми не від землі, а від Землі.
Відрізок байдаркової гребли руслом Дніпра час від часу супроводжувався безглуздими зигзагоподібними рухами учасників колони, що розповзалися по водній поверхні, немов стадо на пасовиську, і досвідченим бійцям з нашого флагмана – Сергію та Олені доводилося спочатку приміряти роль терплячих пастухів. Коли зайшли в одну із стариць, тримати курс стало легше, байдарки пішли більш скупчено. Після вступної промови нашого супроводжуючого Сергія (в народі Хвоста) про Дніпро, плавні та козіків, було прийнято рішення поснідати …
Плавні. Великі Луг.
Плавні – заплави річок, що затоплюються на тривалий термін. Як правило, такі ділянки розташовуються в гирлах великих річок, особливо дельтоподібних. Завдяки своїй заболоченості і важкодоступності, майже всі плавні, що збереглися у більш-менш природному стані, є найважливішими місцями проживання диких тварин, особливо птахів. Дніпровські плавні від острова Хортиця до впадіння у Дніпро річки Конки в часи козацтва називалися Великим Лугом. Іноді його продовжують далі на південь, до сучасного кордону з Херсонською областю або навіть до самого півдня Каховського водосховища. Великий Луг – основна територія господарської діяльності запорізьких козаків. Тут, на заливних луках, вони випасали домашніх тварин, у численних старицях і протоках ловили рибу. Заболочені плавні з непрохідними заростями і лабіринтом різноманітних заплавних водойм давали хороший захист козакам, які, в свою чергу, чудово орієнтувалися і маневрували в цій місцевості.
З середини 50-х років ХХ століття майже вся територія Великого Лугу залита Каховським водосховищем. У південній частині Лугу, що примикає до річки Конки, в даний час створено національний природний парк «Великий Луг» з адміністрацією в місті Дніпрорудне. Ми ж перебували в самій північній частині Великого Лугу і самій південній – міста Запоріжжя.
Ось приблизно з такою інформацією на бортових комп’ютерах в черепній коробці відбувалося поглинання сніданку.
Приймати їжу на суші було неможливо з причини численності кровосисних комах. Дуже швидко одна з байдарок перетворилася на закусочну на воді. У меню основною стравою стали бутерброди з м’ясом і овочами, загорнуті в пекінську капусту: смачно і зручно для вживання в похідних умовах.
Завтрак в седлах
Далі, після сніданку в сідлах, відбулося занурення в лабіринт, основу якого складали стариці Дніпра, стариці стариць Дніпра, стариці стариць стариць Дніпра … Здавалося, що їм не буде кінця. А навколо – суцільна стіна з очеретів. Залишалося дивуватися, яким дивним чином вдається орієнтуватися серед нескінченних браконьєрських стежок нашому провідникові Сергію. Він вів нас по справжньому музею природи під відкритим небом зі своїми коридорами, темними тупиками, великими залами і цінними експонатами. Наприклад, реліктовими водними рослинами з Червоної книги України сальвінією плаваючою і водяним горіхом. Останній вид на деяких ділянках устеляв поверхню води суцільним килимом. Взагалі водяний горіх в басейні Дніпра не такий вже й рідкісний вид. Він дуже агресивний і має властивість розростатися у великі колонії, витісняючи на своєму шляху всі інші рослини. Звідси інше його прізвисько – «водяна чума». Для власників човнів (в основному, рибалок) подібні колонії можуть створювати серйозні проблеми – тверді і численні плоди горіха часто пошкоджують борти і днища плавзасобів. Час від часу, на рівні різних місцевих органів управління з цього приводу ставляться питання про розчищення водойм від угруповань водяного горіха. Але чіпати його не можна – він занесений до Червоної книги. Вчені стверджують, що водяний горіх дуже вразливий, і якщо його виключити з Червоної книги України – цей реліктовий вид може швидко зникнути. До речі, так і трапилося в деяких областях Росії після того, як вид прибрали з російської червоної книги.
Плід водяного горіха їстівний. До революції 1917 року в Росії його продавали на ринках мішками. Вживався в їжу продукт в основному в смаженому вигляді. Зараз вже мало хто знає рецепти приготування водяного горіха.
Краснокнижный водяной орех в бассейне Днепра не такой уж и редкий вид
Найцікавішими експонатами «музею» слід визнати птахів. Особливу увагу привертали обережні та граціозні чаплі. Ці птахи з аристократичними замашками і поблажливою неквапливістю в рухах зустрічалися практично по всьому маршруту, але наблизитися до себе дозволяли рідко. Лише одного разу, в одному з «залів» музею, нам вдалося практично оточити невелику руду чаплю, яка нас точно помітила, але чомусь не побажала летіти. Птах ганебно (або героїчно?) відвертався спиною, завмирав, тупцював на місці, малював навколо себе знаки оберегу, зиркав на нас боковим зором, таращив зіницями, але з усіх сил намагався на нас не дивитися. Ми прикинулися, що повіки нам так ніхто і не підняв і пірнули в черговий коридор з очеретяних заростей у пошуках іншої візуальної здобичі.
“Зал музея природы” под открытым небом
Перший етап, на якому переважали протоки з болотистими берегами і очеретяною рослинністю, підійшов до завершення, коли ми несподівано вискочили в досить широку старицю. Попереду чекав другий етап подорожі, де береги мали більш чіткі контури і були вкриті деревами і чагарником.
Привал. Хвост жарит крылья
Одичавшая шелковица тоже пошла в оборот
У найбільш вузьких протоках, де прямо до берегів підходив непривітний заплавний ліс і над головою нависали дерева, обстановка нагадувала джунглі з картинки у книзі Конана Дойля «Загублений світ». І відчуття першовідкривача посилювалося. На жаль, не завжди надовго. На окремих ділянках пластикові пляшки, бите скло, кучні гірки недопалків, рибальські сітки, які повністю перегороджували протоки, – наводили на думку, що місцеві аборигени за рівнем розвитку мало чим відрізняються від диких індіанців з далекої річки Оріноко. А в плані поваги до природи, напевно, в основній масі відстають.
Один из редких открытых участков маршрута
Некоторые узкие участки маршрута преграждали браконьерские сети, которые несколько раз приходилось резать
Маршрут закінчився там, де й починався. Неправильне кільце нашого руху замкнулося. Комарі зустріли черговою порцією атак, так що згортання екіпіровки відбувалося в прискореному темпі.
Ночувати відправилися на найбільший у Європі річковий острів – Хортицю. Причому табір довелося переносити з берега на схил, оскільки біля води деякі наші рухи супроводжувалися дратівливим зміїним шипінням з-під каменів і кущів.
Вечерняя Хортица
Утренняя Хортица
Другий день був присвячений прогулянці по основному руслу Дніпра через Дурну скелю, з її відносно невеликими порогами і завихреннями, уздовж Хортиці до Дніпрогесу.
Текст Олега Години
Фото Олега Години
