Отже, по приїзду в Одесу, насамперед відвідаємо Куяльницький лиман і його знаменитий курорт. Добираються туди на таксі, хоча їхати зовсім небагато.
Іл Куяльницького лиману, що містить безліч мінеральних часточок, був відомий своїми цілющими властивостями з незапам’ятних часів. Але організувати тут грязелікарню прийшло в голову послідовникам Гіппократа й Авіценни тільки в 1833р. Ініціатором цього проекту став доктор медицини Ераст Степанович Андрієвський.
На правому березі лиману біля підніжжя Жевахової гори з’являються перші будівлі лікарні – парник і холодна купальня. Курорт став здобувати популярність, а з нею рости і розширюватися. І в 1892 році нова будівля водогрязелікарні була готова приймати бажаючих оздоровитися.
Нині цей красивий комплекс руйнується. В зимню пору єдиними і постійними курортниками є коти. Я нарахував чортову дюжину голодних, збуджених приходом людини тварин. (Для знімка вони згрупувалися трохи меншою кількістю)
Ворота Жевахової гори так і ваблять піднятися.
40 метрів підйому супроводжуються стіною, яка зміцнює схили.
Свою назву гора отримала від імені свого власника князя Івана Жевахова, героя російсько-турецької війни. Втім, до нього хто тільки не володів цією висотою. До сих пір тут знаходять сліди грецького поселення – поліса – і святилища. Тут навіть був виявлений омфалос – “пуп землі”.
Козаки, що залітали сюди свого часу, іменували височину Довгою Могилою. Перед штурмом турецької фортеці Хаджибей адмірал Хосе де Рібас наказував козацькому отаману Захарію Чепезі: “Полкам конным и пешим в команде вашей потребно быть готовыми к походу, а о четвертом часу выйти с балки к Долгой Могиле“.
Звідси добре видно лиман і місто. А будови водогрязелікарні можна розглянути, як на планограмі.
