Великий Бурлук – районний центр Харківської області. Місто розташоване за 110 км на північний схід від Харкова, в долині річки Бурлук. Зараз місто широко відоме за рахунок виробництва сирів “Бурлука”, але розповідь буде про маловідому садибу Донець-Захаржевських. Місто було засновоне в середині 17 століття для захисту південних кордонів Російської імперії від нападу татар. З середини 18 століття цими землями почав володіти відомий на Слобожанщині рід – Донець-Захаржевських. У 1784 році в цій садибі у Якова Михайловича Донець-Захаржевського гостював Григорій Сковорода. У колишній регулярній частині парку встановлено пам’ятник відомому філософу.
Дерев’яний палац на кам’яному фундаменті будувався в 1820-і роки сином Я. М. Донець-Захаржевського Андрієм, а повністю закінчений був його зятем Воїном Дмитровичем Задонським, чиї спадкоємці і володіли садибою до революції 1917 року. Напроти палацу в 19 столітті була побудована кордегардія. Кордегардія – будівля вартових біля в’їзду в садибу. Часто кордегардія грає роль першого архітектурного акценту, що готуює послідовне сприйняття палацово-паркового ансамблю. Колись всі присадибні споруди були видні здалеку – на одній осі розташовувалися парк, палац, Преображенський храм. На в’їзді в садибу стояли кам’яні ворота. На шляху до палацу розташовувалася кордегардія, поруч оранжерея. Ландшафтний парк був розбитий за будинком і стрімко спускався до самої річки Бурлук і далі через місток, по широкій алеї до Преображенської церкви. Цю алею Захаржевські проклали в 1860-х роках для катання на санях. Незвичайна по красі кам’яна Преображенська церква з дзвіницею була побудована за проектом В. П. Стасова в стилі класицизму. Вона мала величезну доричну колонаду, яка об’єднувала церкву та дзвіницю воєдино і створювала велику обхідну галерею навколо всієї будівлі. На жаль, церква була зруйнована в 1930-і роки. В наш час в 2000 році церкву відбудували за старим зразком.
З садибою в Великому Бурлуці пов’язано безліч легенд та історій. Письменник-емігрант Ю. П. Миролюбов розповідав, що влітку 1919 року полковник Добровольчої армії Алі (Федір Артурович) Ізенбек, під час наступу на Москву, знайшов у Великобурлуцькому маєтку «Велесову книгу» – дерев’яні дощечки, поцятковані незрозумілими письменами. Емігрувавши до Франції, він вивіз і дощечки. Згодом з ними працював Ю. П. Миролюбов – фотографував, розшифровував написи, він же опублікував їх в 1950-х роках. На його думку, це давньослов’янські тексти, написані ще до поширення кирилиці. Однак з приводу дощечок “Велесової книги» до сих пір не вщухають пристрасті – одні вважають їх містифікацією, інші – унікальним пам’ятником дохристиянського слов’янського письма. На жаль, дощечки були втрачені в роки Другої світової війни, збереглося лише кілька відбитків. Садиба в Великому Бурлуці вважалася однією з найкрасивіших в Харківській губернії.
На данний час від садиби зберігся тільки дерев’яний палац та відбудована церква. Зараз садиба в приватній власності – в ній живуть люди і доступ до неї обмежений. Палац досить важко знайти тому, що він розташований на зачиненій території. Зараз це територія гаражів та стоянки сільхозтехніки. На жаль, палац уже не є центровою спорудою містечка. Від парку нічого не залишилось. Річка Бурлук дуже обміліла та занедбана. Палац потроху руйнується і занепадає.