Співробітникам ДІАЗ «Стародавній Київ» та членам команди ГО «Україна Інкогніта» вдалося наново віднайти й локалізувати забуту всіма пам’ятку Флорівського монастиря. Йдеться про ділянку монастирських мурів, що колись оточували обитель. Про її існування було відомо, але точне розташування описувалося розпливчастим визначенням — «десь там». Одночасно було зроблено невеличке, але важливе відкриття.
Нагадаємо, що у 1834 році «для розведення саду та влаштування цвинтаря» до Флорівського монастиря приєднали територію «…стоящей впусте без пользы» всієї гори Киселівка (вона ж Замкова), яку оточили дерев’яною огорожею за проєктом архітектора Людвіка Станзані.
У кінці 1840-х — на початку 1850-х років за проєктом архітектора Павла Спарро дерев’яну огорожу на косогорі та на горі Киселівка замінили на муровану. Висота огорожі сягала трьох метрів, товщина — до 60 см. Її вимурували з жовто-рожевої цегли. Конструкція складалася з квадратних у плані стовпів (товщиною у три цеглини) та стін (у дві з половиною цеглини), увінчаних простим уступчастим карнизом.
Огорожу зводили на складному рельєфі зі зсувами, що спричиняло часті руйнування. Тому її частково розібрали ще у ХІХ столітті, а цеглу використали для нових будівель.
До нашого часу збереглися лише окремі ділянки муру: на південний схід від дзвіниці, а також уздовж вулиці Хорива, де вціліла північна брама (лучкову арку якої розібрано). Щодо ділянки муру в районі Замкової гори, було лише відомо, що вона «десь там є».
Співробітники Заповідника вирішили уточнити розташування «замкової» частини муру та її сучасний стан.
«Нарешті ми її знайшли! — ділиться емоціями очільник Заповідника Роман Маленков. — Віднайдена ділянка має довжину близько 30 метрів. Радянським варварам не вдалося розібрати цей фрагмент через складний рельєф — неймовірний крутосхил, яким нам довелося рухатися ледь не на чотирьох, а місцями й справді на чотирьох кінцівках. Є частина стіни на вершині, з боку Воздвиженки. Але я бачив світлину ще однієї ділянки. Щоб її знайти, ми обійшли схили з трьох боків Замкової гори. Виявилося, що шукати треба було з південного боку. Тут нам допомогли метод дедукції та пізня осінь — листя впало, і ми побачили стіну там, де влітку її ховали густі хащі».
Крім очікуваного муру, дослідники знайшли ніде не описані склепіння над проходами у невідомі підземні простори. Вони можуть бути як господарськими льохами, так і склепами-гробівцями, адже тут був монастирський цвинтар. Також не виключено, що це колектори для відведення талої та дощової води.
Під час огляду пам’ятки було знайдено підтвердження, що стіну зведено у 1840-х роках — про це свідчать клейма на цеглі з написом «КП 1843».
Як повідомив Роман Маленков, віднайдені рештки муру планується детально дослідити, обміряти та нанести на карту. Також будуть вивчені прилеглі підземелля. Пан Роман схиляється до версії, що це можуть бути саме колектори: «Місця, де ми знайшли входи у щось підземне, малодоступні. Тому навряд чи це були склепи чи господарські споруди. Втім — можливо все. Потрібно перевіряти», — зазначив він.
Сучасні фото: Роман Маленков.
Історичні світлини надав колекціонер старих фото Києва Еміль Панасюк.