Річка Гнізна ділить Теребовлю на дві частини: Старе та Нове місто. У 1415 отримала дозвіл на будівництво Нового міста на лівому березі річки. Саме тут сьогодні знаходяться більшість пам’яток Теребовлі, серед яких є оборонний кляштор кармелітів, ратуша, оборонна церква, парафіяльний костел та цікаві будинки товариств “Просвіта”, “Сокіл” та ін. Прогулянку центру місто почнемо від мосту через Гнізну.
Кляштор кармелітів з ренесансним костелом Успіння Діви Марії – друга після замку за розмірами і значущістю історична споруда Теребовлі. І хоча він не міг бути серйозною перешкодою для ворогів, а, скоріш за все, призначався для оборони від невеликих загонів татар, озброєних загонів селян, наїздів магнатів і шляхти, його сміливо можна назвати невеликою фортецею.
Замок. Читайте про нього тут
Кармеліти прибули до Теребовлі у 1617 році на запрошення старости міста Петра Ожги, який подарував землю для костелу і кляштору. У 1624 році на кошти Миколи Осінського отці-кармеліти збудували дерев’яний костел та монастир, який у 1672 році спалили турки. У 1635 році власний с. Лошнів Адам Коморовський подарував пробудував на будівництво мурованого костелу і кляштору 6 тис. золотих. Саме з цього періоду можна вважати, що в Теребовлі постав мурований комплекс монастиря кармелітів.
Монастир неодноразово руйнувався протягом XVII століття: під час Хмельниччини, а також численних нападів татар і турків. Відновлений костел у 1781 році освятив львівський єпископ-помічник Криспін Цешковський.
Костел Успіння Діви Марії, в якому поєднано ренесансні і барокові риси, являє собою чотиристовпну базиліку з видовженою гранчастою вівтарною частиною. Його середня нава вдвічі ширша від низьких бічних. Вона сполучається з вівтарною частиною високою і широкою аркою. Із заходу до нави примикає притвор, на якому влаштовані хори. Найбільшу товщину (3 метри) мають стіни головного західного фасаду.
Кляштор кармелітів. Читайте про нього тут
Костел і келії ховаються за величезним муром, який має форму прямокутника. На кутах розташовані чотири кам’яні вежі. З їхніх бійниць можна було стріляти не лише з мушкетів, але й з гармат. Під монастирем є підземелля, в яких в давнину ховали знатних мешканців Теребовлі.
С приходом австрійської влади монастир не закрили, оскільки його ченці здійснювали душепасторську працю на парафії, яка на початку ХІХ століття лишилася без свого храму. Але кармелітський костел, який з 1810 року став парафіяльним, починає занепадати. Справжнім скарбом храму був образ Матері Божої Святого Скапулярію XVIII ст., який у 1945 році забрали з собою ченці, виїжджаючи до Польщі (зараз знаходиться в Гданську).
Напроти колишнього кляштора кармелітів знаходиться двоповерховий будинок ратуші. Споруду магістрату у Теребовлі збудовано ХІХ столітті. На її вежі було встановлено годинник. Крім резиденції бурмістра тут до 1890 року містилася чотирикласна школа для хлопчиків з польською мовою навчання, яка пізніше стала шестикласною. У Першу світову війну будинок магістрату було зруйновано, а потім відновлено з дещо зміненою вежею і без годинника.
На верхівці вежі встановили флюгер у вигляді герба Теребовлі, а на фасадній стіні – ядро, знайдене на фортеці. У холі магістрату на стінах висіли давні пам’ятки: два королівські дипломи з привілеями для міста від 1660 року, стара карта Теребовлі, ярмаркові привілеї, надані австрійським цісарем Йосифом ІІ.
В самому центрі міста біля перехрестя головних вулиць Теребовлі – Шевченка і Князя Василька, стоїть одна з найстаріших споруд – оборонна Миколаївська церква. Перша згадка про неї відноситься до 1614 року. Наступного разу церква згадується у 1662 році, коли король Ян Казимир підтвердив священникові Гелофрегові Римбалі право на попівство при ній та право виробляти горілку, ситити мед, ловити рибу, рубати дрова в королівських лісах Теребовлянського староства. У 1752 році король Август підтверджує згаданий привілей.
Первісно церква була досить великою мурованою спорудою з трьома банями, дві з яких були криті білою бляхою, а третя над входом – гонтом. У 1734 році за отця Антона Римбали храм реконструювали. У серпні 1784 році львівський єпископ Петро Білянський освятив церкву. Завдяки турботам Римбали навколо храму і цвинтаря збудовано мур з подвійною брамою та дзвіницею із сімома дзвонами, з яких один важив три центнери. Біля церкви було споруджено дякарню, яка початково служила для дяківської школи. У 1890-х роках в них містилися Руська читальня. Поряд зведено шпиталь.
Колишня синагога.
У 1896 році від старої церкви залишилися лише вівтарна частина. На її готичне походження вказує зірчасте ребристе склепіння. Було залишено і закритий бойовий ярус із бійницями, що донедавна ще нагадував про ті часи. На жаль, остання “реставрація” храму не залишила ніяких слідів її оборонного минулого.
Найвеличніша споруда центральної вулиці – комплекс костелу св. Апостолів Петра і Павла. Перший парафіяльний костел Пресвятої Діви Марії у Теребовлі відомий принаймні з 1396 року. У 1423 році королем Владиславом Ягайлом повторно засновано римо-католицьку парафію, права якої повністю підтвердив 1588 року король Стефан Баторій. Дерев’яний парафіяльний костел Пресвятої Трійці, який описується у 1784 році, як дуже бідний, згорів під час наполеонівських війн. Вірні збиралися на богослужіння в костелі кармелітів.
Лише в 1908 році споруджено новий храм під титулом свв. Казимира і Ядвіги, проте і його було знищено в Першу світову війну. У 1917 році о. Коженьовський встиг збудувати тимчасову каплицю перед своєю смертю. У вересні 1924 року архієпископ Болеслав Твардовський освятив наріжний камін під першу у Польщі святиню у стилі римських базилік.
Костел зведено у 1924 – 1929 роках за проектом арх. Адольфа Жижке-Богуша (один з реставраторів королівської резиденції Вавель в Кракові), як зменшену копію римської базиліки св. Павла за Мурами. Храм утворює прямокутник 40 х 20 м. Оточений дорійською колонадою, яка зв’язана зверху залізобетонним поясом. Костел освятили у квітні 1928 року костел під титулом свв. Петра і Павла.
Храм закрили у 1946 році, зруйнували 2 вежі і пристосували під зерносховище, а пізніше – під будинок культури. Після розвалу СРСР у 1992 році передали віруючим.В костелі можна побачити мистецьку хресну дорогу, яку віруючі багато десятиліть переховували. Біля вівтаря є дерев’яна скульптура св. Станіслава Щепанського, єпископа Краківського, який докоряв польському королю Болеславу Сміливому за його негідну поведінку під час походу на Русь. За це він прийняв мученицьку смерть від короля в костелі Св. Михаїла в Скалці. У 1253 році єпископа канонізували.
Отже, ми познайомилися з Новим містом – частиною Теребовлі, закладеної після дозволу короля Ягайла у 1415 році заснувати нову частину міста на лівому березі Гнізни. Стара ж частина міста, яка знаходиться під замковими мурами, існувала з часів заснування третього теребовлянського замку королем Казимиром Великим в 40-х роках XIV століття. На сьогоднішній день на території так званого Старого міста залишилося не багато цікавого: перебудована синагога, кам’яниці, в яких у австрійських і польський періоди розмішувалися різні міські установи, а також декілька ошатних вілл.
На початку XV на сусідньому з замком пагорбі монахи-домініканці збудували домініканський костел св. Миколая. Перша згадка про нього датується 1413 роком. Костел руйнували татари у 1503 та 1508 роках, після чого згадок про нього вже немає. Вже в наш час на місці костелу будується сучасна церква, а з пагорба відкривається найкраща панорама замку і міста.
Центр Старого міста – площа Шевченка (колишній Великий ринок), в центрі якої стоїть пам’ятник Великому Кобзарю. Урочисте закладання першого каменя відбулося 14 червня 1914 року біля церкви св. Миколая, де первісно мав постати пам’ятник. Кам’яний стовпець з надписом “На цьому місці буде стояти пам’ятник Т. Г. Шевченку. 1914 рік”, які відкопали під час реконструкції вулиці у 1960-х роках. Встановленню пам’ятника завадила Перша світова війна. Нинішній пам’ятник було споруджено у 1954 році. Спочатку він стояв у сквері, а на місце колишнього Великого ринку його перенесли у 1991 році.
Текст Андрія Бондаренка, фото Романа Маленкова.
Читайте ще:
Теребовля. Кляштор кармелітів.
При підготовці розповіді використані матеріали книжки Л.Городиського та І.Зінчишина “Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині”.
Більш повну версію статті читайте на сайті Андрія Бондаренка.