А от і не пропали ми. Часу немає… літо. В подорожах все, та і роботи вистачає. Оленка ось знову працює у вихідний. Я ж знайшов трохи часу і продовжую розповідь про наші мандри. Сьогодні продовження про Вінницю.
Гей-гей-гей Вінниця
То не місто, а село.
Гей-гей-гей Вінниця
Куди мене це занесло?
Про Вінницю.Частина перша. Пирогов і всі, всі, всі
Про Вінницю. Частина друга. Автомотовелофототелерадіомузей
Насправді пост не про одну вулицю, а про дві. Одна , правда, плавно перетікає в іншу, так що при великому бажанні можна зарахувати).
Розпочати прогулянку в третій наш день перебування у Вінниці , ми вирішили з перехрестя вулиць 600-річчя і Хмельницького шосе, де ми ще з вечора примітили будівлю цікавої церкви.
Красивою будівлею виявився Дім Євангіліє. Грошей на церкву назбирали, на басейн перед нею ні.
Рушили в сторону центру по Хмельницькому шосе. Знайшли музей трамваїв. Зачинений , звичайно. Чому б то йому бути відчиненим в неділю.
Екскурсію, правда, можна замовити.
Ще одна церква з незвичною архітектурою по дорозі. Храм ікони Божої Матері “Всіх скорботних Радість”. Здається навіть православний
Вінницький палац дітей та юнацтва. Пам’ятник Лялі Ратушній.
Дошка пошани Вінницького району. Нема кого шанувати), “нема ні Бога, ні пана…”))
Чудові радянські зоофілічні скульптурки трапляються на узбіччі.
Вінницька обласна філармонія.
Головне управління економіки Вінницької обласної державної адміністрації. Це , власне, єдина будівля, яку я пам’ятаю з часу свого першого і єдиного до цього часу відвідування Вінниці. Це рік 2002-03 був… Будинок називають “книжка” в народі, хоча він тригранний, на значок “мерседеса” схожий.
Зайшли в центральний міський парк. Печальне місце. Ні, парк як на листопад вхожений, красивий. Але пам’ятники навівають невимовну журбу. Нам треба більше пам’ятників перемогам, бо надивишся і забухаєш від бентеги… Пам’ятник жертвам Голодомору…
Пам’ятник бійцям УСС…
Пам’ятник жертвам геноциду вірмен…
Меморіал жертвам сталінського террору…
А в цеквушці… а в церквушці поряд святять машину…
З іншої сторони дороги пам’ятник воїнам-афганцям, пам’ятний знак жертвам комуністичного террору… не парк якийсь, а некрополь.
Тут же в парку знаходиться кіноконцертний зал “Райдуга” ( хоч якась позитивна назва), не знаю, на скільки він робочий, але виглядає трохи закинутим.
Хоча сам парк, повторюсь, виглядає доволі впорядкованим.
Добралися до площі Гагаріна. Саме тут Хмельницьке шосе плавно перетікає в головну вулицю міста – Соборну.
Саме тут знаходиться Вінницький універмаг з жахливим баннером на фасаді…
… і пам’ятний знак для фотографування. Як не дивно без баннера. Доречі, тут нещодавно в Тернополі розгорілася суперечка, про те, якою мовою треба робити подібні написи. Так от тільки англійською, бо то не для вас робиться, а для туристів. Я серйозно. Без сарказму).
Тут же на площі знаходиться один з символів міста . Арка і ракета). Що вони означають і чому стоять тут я так і не дізнався). Існують думки , що означати вона може як символ польоту в космос. так і спину іграшки-кота, якогось фетишу архітектора.
Тут на площі ми і поснідали. Я покусився на назву “Таверна”, хоча з рибою там якось не склалося. Але і не погано було, я б запам’ятав.
Рушили далі, вже по вулиці Соборній. Гімназія №2. Схожа , правда, трошки на в’язницю)).
Загалом архітектура центральної вулиці міста дуже сподобалася, от чесно. Про якийсь мега ансамбль не йдеться, але трохи нагадувала головну вуличку якогось європейського провінційного містечка.
З таких от деталей і строрюється атмосфера міст.
Знак загиблим на Сході … на стіні поруч мурали, що ілюструють дитячі мрії…
Стандартний пам’ятник Шевченку.
Вінницький академічний музично-драматичний театр ім. М. К. Садовського
Красивий комплекс будинків на перетині Соборної і архітектора Артинова. Ще б реклами на них поменше…
Будинок Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки.
Вінницька обласна рада.
Будинок синагоги ім Лівшиця. Ну, колишньої синагоги…
Я от дуже підтримую ідею винесення всіх основних політичних інститутів за межі Києва. Для Верховної ради є чудова будівля у Вінниці).
Багатозначна скульптурка)… Скіфський… мужик!
Місцевий Майдан Незалежності.
Місцевій мерії з будинком пощастило менше, ніж облдержадміністрації. Трохи скляне одоробало.
На цьому сьогоднішню розповідь я завершу, бо ми трохи звернули з головної вулиці. пішли до головного символу міста ( ні, не до заводу “Рошен”), до старої водонапірної вежі. Але то буде інша історія. Не перемикайтеся, буде цікаво.