У легендарного засновника “Софіївки”, графа Станіслава Потоцького була позашлюбна дочка Соломія, яку дуже нелюбила мачуха – Софія. Та ще й, як на зло, дочка закохалася у найнятого військовго інженера, капітана, який проектував парк Людвига Метцеля (талановиту, але дратівливу і жорстоку людину, яка відносилась до кріпаків, гірше ніж до тварин), можливо і якісь знаки уваги приділяла. Потоцький перед цим вже видав заміж п’ять своїх законних дочок (від Юзефіни, попередньої дружини, матері його одинадцяти дітей), не знаючи що робити із закоханою 16-річною байстрючкою, вирішив на деякий час відлучити її від свого двору, поселивши далеко від Умані, в маєтку біля містечка Хащувата, на правому березі Буга.
Метцель жив в Умані, з батогом у руці гнав селян на будівництво, а Соломія тужила за ним в своєму безіменному маєтку (бо чи то була частина Струнькова, чи то Солгутового – сусідніх сіл – зараз вже сказати важко). Звичайно, вона приїздила в гості до батька, але після його смерті (1805 р.) в домі мачухи (Софії) її не бажали бачити, а після від’їзду за кордон Метцеля Соломія вирішила вийти заміж. Тоді вже їй було тридцять, але нареченого вона знайшла без проблем – ним виявився поміщик із Соглутового Машинський…
Розповідь більше схожа на легенду, особливо якщо додати, що улюбеним місцем Соломії був водяний млин, який стоїть на березі Бугу і нині. Та нехай і так – точно відомо що назва Соломія залишилась за селом на честь дружини пана Машинського.
Головна пам’ятка теперішньої Соломії – млин. Збудований ще у 18 столітті він зазнав немало перебудов, але працює (інколи) і нині. Вода вже його колеса не крутить – працює електродвигун. Будівля шлюзу, ринви та стоки гарно збереглися, навіть дерев’янний поміст ще витримує (у деяких місцях) людську вагу, і це свідчить що не дуже давно млин заставляла працювати саме вода.
Млин збудований повністю із бутового каменю. З боку берега (від дороги) він двоповерховий, вікна й двері мають декоративні арки й роблять будівлю схожою на рицарський замок (точніше міні-замок). Ще більше підсилює цей ефект барельєфне зображення щита – колись на ньому був герб власнииків. Хоча зрозуміло, що все це фантазії будівельників на тему історизму… З іншого боку – бурхливий потік води, який шумить і падає в такому собі лабіринті ходів між кам’яними стінами-дамбами й омиває значно простішу в сенсі декору, але вищу і потужнішу частину млина. Попід млином іде не основне русло річки, а один рукав, відділений кам’янистим островом – мабуть саме таке місце й вибирали. Ну а основне русло, усе всіяне гранітними брилами й, мабуть, у багатоводний період бурхливе й пінисте, нині, в період меженя, скорше нагадувало обмілілу після відливу приморську бухту.
До Соломії від Казавчина веде бруківка, а від Гайворона – асфальтна дорога. Млин знайти непросто, точніше непросто потрапити на правильну вуличку, яка виводить до нього.Шматки асфальту й бруківки, які переходять у щебневу дорогу та грунтівку – ось така це дорога. Але проїхати її варто – біля млина можна провести не одну годину, споглядаючи бузькі граніти, та слухаючи шум води. Ото недаремно тут так любила Соломія Потоцька відпочивати.
Текст та фото Романа Маленкова
