Соломія. Легенда про доньку Потоцького та водяний млин

У легендарного засновника “Софіївки”, графа Станіслава Потоцького була позашлюбна дочка Соломія, яку дуже нелюбила мачуха – Софія. Та ще й, як на зло, дочка закохалася у найнятого військовго інженера, капітана, який проектував парк Людвига Метцеля (талановиту, але дратівливу і жорстоку людину, яка відносилась до кріпаків, гірше ніж до тварин), можливо і якісь знаки уваги приділяла. Потоцький перед цим вже видав заміж п’ять своїх законних дочок (від Юзефіни, попередньої дружини, матері його одинадцяти дітей), не знаючи що робити із закоханою 16-річною байстрючкою, вирішив на деякий час відлучити її від свого двору, поселивши далеко від Умані, в маєтку біля містечка Хащувата, на правому березі Буга. 

Метцель жив в Умані, з батогом у руці гнав селян на будівництво, а Соломія тужила за ним в своєму безіменному маєтку (бо чи то була частина Струнькова, чи то Солгутового – сусідніх сіл – зараз вже сказати важко). Звичайно, вона приїздила в гості до батька, але після його смерті (1805 р.) в домі мачухи (Софії) її не бажали бачити, а після від’їзду за кордон Метцеля Соломія вирішила вийти заміж. Тоді вже їй було тридцять, але нареченого вона знайшла без проблем – ним виявився поміщик із Соглутового Машинський…

Розповідь більше схожа на легенду, особливо якщо додати, що улюбеним місцем Соломії був водяний млин, який стоїть на березі Бугу і нині. Та нехай і так – точно відомо що назва Соломія залишилась за селом на честь дружини пана Машинського.

Головна пам’ятка теперішньої Соломії – млин. Збудований ще у 18 столітті він зазнав немало перебудов, але працює (інколи) і нині. Вода вже його колеса не крутить – працює електродвигун. Будівля шлюзу, ринви та стоки гарно збереглися, навіть дерев’янний поміст ще витримує (у деяких місцях) людську вагу, і це свідчить що не дуже давно млин заставляла працювати саме вода. 

Млин збудований повністю із бутового каменю. З боку берега (від дороги) він двоповерховий, вікна й двері мають декоративні арки й роблять будівлю схожою на рицарський замок (точніше міні-замок). Ще більше підсилює цей ефект барельєфне зображення щита – колись на ньому був герб власнииків. Хоча зрозуміло, що все це фантазії будівельників на тему історизму… З іншого боку – бурхливий потік води, який шумить і падає в такому собі лабіринті ходів між кам’яними стінами-дамбами й омиває значно простішу в сенсі декору, але вищу і потужнішу частину млина. Попід млином іде не основне русло річки, а один рукав, відділений кам’янистим островом – мабуть саме таке місце й вибирали. Ну а основне русло, усе всіяне гранітними брилами й, мабуть, у багатоводний період бурхливе й пінисте, нині, в період меженя, скорше нагадувало обмілілу після відливу приморську бухту.

До Соломії від Казавчина веде бруківка, а від Гайворона – асфальтна дорога. Млин знайти непросто, точніше непросто потрапити на правильну вуличку, яка виводить до нього.Шматки асфальту й бруківки, які переходять у щебневу дорогу та грунтівку – ось така це дорога. Але проїхати її варто – біля млина можна провести не одну годину, споглядаючи бузькі граніти, та слухаючи шум води. Ото недаремно тут так любила Соломія Потоцька відпочивати.

Текст та фото Романа Маленкова

48.296556, 29.884357 Дивитись на мапі Google Maps