Марко Кропивницький – одна з ключових постатей української культури кінця ХІХ – початку ХХ століть. Своєю діяльністю він не лише сприяв творенню національного українського професійного театру, а й загалом суттєво вплинув на формування української ідентичності.
Іще за життя його називали “батьком українського театру”. Він був мегазіркою свого часу, талантом якого захоплювалисся як глядачі ярмаркових сцен маленьких містечок і сіл, так і вишукана публіка театрів Одеси, Харкова, Києва чи Єлисаветграда (тепер – місто Кропивницький). Вже від початку професійної діяльності, Марка Кропивницького у якості особливого гостя запрошують для роботи в театрах Петербургу (тодішньої столиці Російської імперії) і театрів українських міст Австро-Угорщини. Усюди успіх, усюди визнання. І це у гнітючому для національної культури ХІХ столітті!
У той час, (як і в інші періоди нашої історії), інформаційний простір та культурний продукт на теренах України був тотально русифікований: театральні вистави відбуваються переважно російською (на Галичині – німецькою чи польською мовами); власне українських професійних труп – немає; п’єс українських авторів – обмаль. При цьому, глядацький попит на український продукт – шалений. Такі постановки завжди забезпечують аншлаги і касові збори. Люди прагнуть свого. А свого театри майже не пропонують.
Інша тогочасна біда: ролі в українських виставах виконують актори, що погано володіють мовою, їхня гра часом схожа на кривляння (патякання, за словами Марка Кропивницького). У таких виставах українці виглядають карикатурно. Подібні постановки радше дескредитують ніж популяризують національну культуру, проте знайти актора зі знанням мови – величезна проблема, оскільки своїх театральних шкіл просто немає. Згадував М. Кропивницький і про ксенофобію від колег, з якою зіштовхувався впродовж роботи у різних російських трупах. Довершенням цих проблем став Емський указ 1876 року, яким на професійній сцені заборонялися вистави українською мовою.
Ось реалії, в яких до українського театру прийшов Марко Кропивницький. Прийшов і все змінив. Впродовж своєї кар’єри він був і актором, і режисером, і театральним менеджером, і художником-декоратором, і читцем віршів, і співаком, і автором п’єс і театральним педагогом. Національний професійний український театр він буквально створив власними руками. Його акторські образи стали “канонічними”, п’єси склали класичний репертуар на десятиліття, театральні колективи, які він збирав, швико перетворювалися на самостійні театри. Краще творіння Марка Кропивницького – театральна трупа, з якою він поставив 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді знамениту “Наталку Полтавку” – увійшла в історію під назвою “Театр Корифеїв”. Тепер цим терміном називають цілу епоху в історії українського театру і розглядають як особливий мистецький феномен. Корифеї української сцени: Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич-Карпинська, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Микола Лисенко – були учнями чи колегами М. Кропивницького, яких він об’єднав довкола ідеї національного театру.
Як не крути, а схоже, що найбільший вплив на формування світогляду й театрального “почерку” Марка Кропивницького мали його дитячі роки. В своїй автобіографії, саме дитинству він присвячує найемоційніші й найяскравіші нариси. Після її прочитання, у сюжетах Маркових театральних п’єс легко проглядаються реальні події дитинства митця та років аматорства.
Ця карта – спроба показати місця, пов’язані з раннім (і не лише) періодом життя і творчості Марка Кропивницького. Ми прагнули, по можливості, показати їх з якомога більшою точністю: до будинку чи місця, де він знаходився.
Найбільше будинків, пов’язаних з перебуванням Марка Кропивницького збереглося у Бобринці.
Бобринець. Дім Уляни Василівни Дубровинської – бабусі М. Кропивницького по материній лінії, в якому малий Марко жив впродовж 1850 – 1856 років: навчався в школі, брав участь у сімейних музичних вечорах і вперше долучився до театральних постановок, які влаштовував його дядько Микола.
Бобринець. Місце колишнього розташування Бобринецького повітового училища, у якому впродовж 1850 – 1856 років навчався (з перервами) Марко Кропивницький. На місці училища у 1898 році, було зведено цегляне приміщення міського чотирикласного училища, що збереглося і нині. Тепер його використовує Центр дитячої та юнацької творчості.
Бобринець. Церква Святого Миколи Чудотворця, у якій в часи свого дитинства Марко Кропивницький співав у церковному хорі, проживаючи поряд – у будину своєї бабусі, Уляни Дубровинської, впродовж 1850 – 1856 років.
Бобринець. Колишнє приміщення будинку повітових установ, у якому розміщувався й Бобринецький повітовий суд, де на посаді канцелярського служителя першого розряду, впродовж 1861 – 1862 (до навчання в Київському університеті) та 1964 – 1865 (до переведення в Єлисавет) років працював Марко Кропивницький. Тепер у цьому приміщенні розміщено відділення поліклініки Кетрисанівської громади.
Будівля колишньої Бобринецької повітової ратуші, де впродовж 1865 – 1866 та 1868 – 1871 років Марко Кропивницький працював секретарем, поєднуючи роботу з керівництвом театральним гуртком аматорів, серед яких був і його колега І. Тобілевич (Карпенко-Карий).
Бобринець. Трактир Медового. Невеликий будинок у Бобринці, де з 1864 року влаштовував вистави театральний гурток акторів І. та М. Соболєвих, у складі якого М. Кропивницький розпочав кар’єру аматора. Силами акторів було поставлено першу п’єсу митця – «Микита Старостенко …». Теперішній вигляд будинку трактиру дещо змінений внаслідок перебудов ХХ століття.
Кропивницький. Будинок Марфи Зайковської (тітки першої дружини М. Кропивницького), де впродовж майже двох десятиліть (1868 – 1889 рр.), у перервах між гастролями проживав Марко Кропивницький з сім’єю. Тут він написав низку своїх класичних п’єс, тут у 1882 році зібрав акторську трупу, що згодом увійшла в історію як Театр Корифеїв. Із 1982 року у цьому приміщенні працює Меморіальний музей М. Л.Кропивницького
Кропивницький. Будівля колишнього Зимового театру у місті Кропивницькому, на сцені якого, у жовтні 1882 року, дебютувала трупа М. Кропивницького, названа згодом Театром Корифеїв. Нині так називають академічний музично-драматичний театр ім. М. Кропивницького.
Хутір Надія. Садиба Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) поблизу села Миколаївки, що стала осередком творчих зібрань акторів Театру Корифеїв у кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Частим гостем садиби бував М. Кропивницький. Нині садиба являє собою Заповідник-музей І.К. Тобілевича (Карпенко-Карого) Хутір Надія.
Краєзнавчий музей міста Бобринця, у якому зберігаються деякі речі, пов’язані з Марком Кропивницьким та акторами його труп: шаль видатної української акторки Марії Заньковецької, меблі з будинків, де зупинялися корифеї під час гастролей у Бобринці. Збереглися автентичні столик, стілець, люстро, грамофон. Музей було засновано за ініціативи М. Смоленчука у 1959 році у складі бібліотеки як музейна кімната корифеїв українського професійного театру. У такому форматі вона проінснувала 15 років. У 1988 була відроджена як музей у Свято-Вознесенському соборі Бобринця. У 1992 музей перенесено спочатку в Будинок творчості, а потім у приміщення районного Будинку культури, де він діє понині.
