Поворот на Онуфріївку, розташований у селі Павлиш – всього 9 км й ви у райцентрі (по Павлишу дорога погана, а далі – більш-менш). З дороги видно якісь великі вольєри і ферми – ми вирішили, що то Онуфріївський конезавод. В самому селищі, не без допомоги місцевих мешканців, ми знайшли головну його пам’ятку та окрасу – дендропарк, який колись був маєтком родини Толстих. Щоправда, заснував парк, як і конезавод, Михайло Камбурлей – капітан російської армії, який купив ці землі у 70-ті роки 18 століття у Івана Хорвата – очільника Нової Сербії.
Брама парку (брама маєтку Толстих)
Біла їдальня – одна із двох вцілілих будівель маєтку
Ще одна вціліла будівля
Козацький зимівник на річці Омельник заснував козак Онуфрієнко на початку 17 століття. Село, яке пізніше виросло на місці зимівника стало називатися Онуфріївка. У 1752 році вона увійшла до земель Нової Сербії – провінції створеної за ініціативи імператриці Єлисавети, для вихідців із Балкан, які мали охороняти кордони країни від татар. Пізніше провінцію скасували, а землі опинились у Камбурлеїв.
Михайло Камбурлей мав основні маєтності у Росії, але тривалий час мешкав на території України і навіть був цивільним губернатором Волині. На свої землі, навколо Онуфріївки, він перевіз багато кріпаків із Росії – нині декілька сіл, де живуть нащадки тих переселенців (Камбурліївка, Зибкове), є російськомовними. Дочка Камбурлея, Катерина, яка була заміжня за графом Михайлом Толстим, отримала Онуфріївку у спадок, по смерті батька – таким чином новим власником села став представник гілки Толстих.
Михайло Дмитрович Толстой мав палац у Одесі (він існує і нині) й був гласним Одеської міської думи. Взимку родина мешкала в Одесі чи Петербургу, а влітку перебиралась в Онуфріївку. Саме Толсті розбудували тут прекрасний парк, але крім того у них тут було 13 тисяч десятин землі й прекрасне господарство: на фермах вирощувалися породисті коні, корови та вівці; на полях працювала новітня (на той час) техніка.
Парк та каскад ставків
В часи Михайла Дмитровича Толстого роботи велися у найстарішій частині парку. Керували роботами німецькі та чеські садівники. Тоді була висаджена значна частина дерев, закладено каскад ставків. Син – Михайло Михайлович Толстой-старший продовжив справу батька. Він був відомий тим, що одружився на дівчині простого роду й висадив на острові (нині до цього острова веде місток) дуб, мав символізувати його кохання. Дуб нині називають «дубом кохання», ну а острів, відповідно, «островом кохання». Якщо продовжити тему дубів, то у парку є досить рідкісний дуб сидячоквітковий. Він родить раз у п’ять років, але його жолуді дуже великі. Нам побачити їх не вдалося.
Палац Толстих не зберігся. Від комплексу споруд маєтку залишилась їдальня (досить цікава споруда недалеко від центрального входу – «Біла їдальня»), сторожка, мури, огорожі та одна стіна стайні.
Стіна панської стайні
Знову Біла їдальня
Останній граф Толстой – Михайло Михайлови-молодший був знаним меценатом. За це його любили мешканці Онуфріївки, і, навіть, врятували від розлючених чекістів, кажуть, тривалий час переховували. Пізніше Толстой виїхав у Швейцарію де і помер.
В часи Толстих парк мав площу понад 150 гектарів – зараз всього 63. Раніше тут було 200 видів дерев і чагарників – нині значно менше. Дехто пише що парк помирає – я б так не сказав, але й сказати, ніби він у гарному стані – язик не повертається. Думаю, що держава колись згадає про одну із паркових перлин цієї степової території. У Онуфріївського парку є потенціал, і, сподіваюсь, гарне майбутнє.
Текст та фото Романа Маленкова
