У 19 столітті Львів був столицею королівства Галичини і Володимирії (Лодомерії), яке перебувало під юрисдикцією Австро-Угорщини. Це було велике жваве місто: місток між Заходом та Сходом, потужний торговий осередок. Звичайно, у період бурхливого будівництва залізниць у Європі Львів не міг залишитись осторонь. Сюди теж було прокладено гілку найсучаснішого на той час транспорту.
Сучасний вокзал
Дебаркадер вокзалу на початку ХХ ст. (Фото із сайту “Урбаністичні образи”)
Стара будівля вокзалу. (Фото із сайту “Урбаністичні образи”)
Львівська залізниця була зведена згідно із Австрійською імперською Програмою у справах залізниць. Перший потяг на ділянці Перемишль – Львів пішов у 1861 році. Ця гілка тоді називалася Галицькою залізницею імені Карла Людвіга. Одночасно з відкриттям залізниці відкрили й будівлю вокзалу. Але із розвитком залізниці, вокзал перестав справлятись із пасажиропотоком, тому керівництво залізниці вирішило звести нову будівлю. Старий вокзал розібрали на зламі віків.
Недалеко від Головного вокзалу свого часу стояв додатковий Чернівецький вокзал (двірець). Ця будівля теж була розібрана. На пам’ять про неї вулицю, що веде до Головного вокзалу, назвали Чернівецькою.
Сучасний Головний вокзал (на львівському говорі “Двірець”, хто його знає чому, можливо від польського “Dvorzec kolejowy” – залізничний вокзал) був спроектований архітектором Владиславом Садловським у 1898 році. Будівництво почалося через чотири роки й завершилось у 1904 році. Головний вхід до вокзалу звели за проектом Єжи Зеленевського, над ним розмістили скульптури Антона Попеля та Петра Війтовича: жінка топлес символізує залізницю, чоловік на левові – Львів.
Поряд із вокзалом було зведено великий залізний дебаркадер (криту платформу) довжиною 159 метрів та шириною 69 метрів. Свого часу це був чи не єдиний залізничний дебаркадер в Україні. В радянські часи під його металічно-скляним дахом часто знімали фільми про Європу (типу прибуття потягу в Лондон і т.п.).
Під час Першої Світової війни (у 1915 р.) вокзал було підпалено відступаючими російськими військами. Постраждав він і вперіод польсько-української війни 1918-1919 рр. Потім тривала його реставрація та перебудова, яка закінчилась у 1930 році.
У період Другої Світової війни вокзал двічі ставав жертвою бомбардувань: у 1939 році його бомбили німці, а у 1944-му – союзні СРСР американські війська. З тих часів будівлю відновили. Остання реставрація вокзалу закінчилась у 2003 році. Приурочена вона була до 100 річчя з дня побудови споруди.
Територію неподалік від вокзалу після будівництва залізниці почали заселяти її співробітники. Галицька залізниця була структурою небідною, тому могла власним коштом зводити храми, великі багатоквартирні будинки й цілі мікрорайони. Наприклад, коштом залізниці збудували костьол Єльжбети (сучасна церква Ольги та Єлизавети). На її ж кошти було зведено дуже цікавий комплекс житлових будівель на перетині вулиць Городоцької (165 – 173) та Пастернака. Ці модернові будинки не зовсім типові навіть для європейського Львова і формують специфічний архітектурний осередок. Я не знаток європейської сецесії, тому нічого про архітектурні особливості цього мікрорайону не скажу. Але дуже сподобалось. А ще сподобався модерновий будинок з шатроподібними дахами неподалік від площі Кропивницького.
Текст та фото Романа Маленкова