Не чекали? А я повернувся. Я ж Обіцяв, як мінімум завершити розповіді. Сьогодні, я , правда, без Оленки. В неї завали перед “Арсеналом”. Тому помилок в тексті буде багато)
Про Хортицю. Частина перша. Оаза посеред індастріалу
Отже, сьогодні про культурно-історичний комплекс “Запорізька Січ”
Про те, що ми наближаємося до комплексу, ми зрозуміли ще на підході на нього. Стоянка ( зовсім малесенька і незручна, більше побудувати не можна, бо Хортиця – заповідник). Тут виникає дилема: щоб острів як музей/заповідник гарно розвивався, для цього потрібно більше туристів. Туристи вимагають хоча б мінімальної інфраструктури : парковки, ресторанчики. Будувати їх не можна , отже острів Хортиця сидить і без грошей і без туристів ( “Січ” спокійно могла б приймати більше автобусів, але їх тупо нема де паркувати). Проте заповідник. Заповідник, в якому паркуються на траві, бо паркуватися таки ж треба десь, а попісяти ходять в кущики – бо потреби організму, такі потреби… Але щось мене занесло. Так от. Стоянка була забита, тому що в комплексі відбувалися заходи до дня Добровольця. Тож в Січі цього ранку було дуже людно. Біля північних воріт в Січ нас зустрів козак. Оленці він здався непропорційним, чомусь.
Квиток в комплекс коштує 20 грн, але ми так і не знайшли кому ті гроші дати. Мабуть в зв’язку з святковими заходами вхід відкрили на певний час всім.
Так як театр розпочинається з гардеробу, культурно-історичний комплекс “Запорізька Січ” починається з туалету). Гарно вписали в пейзаж.
Внутрішній двір.
Давайте поставимо все на свої місця для початку. На острові Хортиця козацької Січі не було ніколи. Історико-культурний комплекс “Запорозька Січ” став єдиним збірним образом всіх Січей, що існували за часів козацтва. Тут зібрані воєдино найцікавіші елементи архітектури, культури, побуту і життя запорозьких козаків. Також, як козацькі Січі, що існували у давнину, весь комплекс роздільний на дві частини – внутрішній Кіш – центральну частину Січі, і передмістя, що примикає до Коша, де зосереджені ремісничі і торгівельні об’єкти. Хоча мені, як понаїхавшому здавалося, що Січ тут була завжди, насправді будівництво її почалося в жовтні ( 14-го, на Покрову) 2004 року. Активну участь в початку цього проекту приймав тодішній президент Ющенко. Можете плюватися, але я вважаю Ющенко хорошим президентом. Просто він президенствував не в той час(. Він реально багато зробив для культури України. В інтернетах пишуть, що засновником і першим спонсором була “Запоріжсталь”. Брехня. Спонсорів було багато. Тогочасна влада “попросила” виділи кошти багатьох місцевих підприємців. Ну і вийшло непогано, будемо чесними.
Зараз в музеї ( чи культурно-історичному комплексі, якщо вам так хочеться) працює молода команда ентузіастів, яка має на меті зробити місце справді цікавим для туристів. Почали оновлення експозицій . Тепер це не архаїчні нудні ящики, в яких за склом можна щось роздивитися. Ось експозиця зброї, наприклад.
Купили магнітиків. Пішли бродити далі по хатинкам, в кожній окремі будівлі тут окрема експозиція.
Садиба полкового писаря. Тут надибав Віктор Кривоносов , один з працівників Національного заповідника ” Острів Хортиця” і зголосився провести нам невеличку екскурсію
Екскурсія почала з ексклюзиву. Разом з Віктором ми піднялися на одну з веж . Туристів туди не пускають. Навіщо піднялися – трошки пізніше.
Я сприймаю інформацію здебільшого візуально ( через видошукач), але послухати було теж цікаво.
Наприклад, поширена байка, що допомогали будувати музей ” Запорізька Січ” кацапи у вигляді команди і режисера фільму “Тарас Бульба” Бортка. Нібито більшість будівель в комплексі зараз – це декорації до фільму, які були залишені після зйомок. Насправді єдине , що дісталося заповіднику від кіношників – це два вола і шашель. Волів продали австріякам свого часу, бо дуже важко доглядати за цими величезними тваринами. А шашель, принесений кіношними декораторами разом з дешевими декораціями – ледь побороли.
Так от піднялися ми на вежу, бо Віктор за суміцниством звонар. Про День. добровольця ви пам’ятаєте? Так от йому було потрібно позвонити в процесі святкування. Я вперше бачив це дійство зсередини, так сказати. Заворожує.
Фото не може передати звуку, звичайно, але ось тут можна подивитися відео. Не з цього разу, а взагалі.
У самісінькому центрі фортеці знаходиться церква Покрови Пресвятої Богородиці. Запорожці вважали її своєю заступницею, тому церква завжди була найбільшою святинею в Січі, яку захищали навіть ціною життя. Це новобудова. Точна копія однієї з козацьких церков в Чернігівській області.
Дуже фотогенічна споруда. Особливо в симбіозі з індастріалом .
Потім ще трохи погуляли територією. Будинок кошового.
Не Пшонка , звичайно, але також непогано жив)
Зайшли в церкву. Зсередини вона виглядає зовсім аж “повітряною”… чи як. Цікавий факт, коли при владі був лігітімний, музей змушений був здавати будівлю церкви московському патріархату. Церкву підтримувало багато місцевих підприємців ( патріархат то рідний, кацапський), вона була доволі багатою. Один зі спонсорів подарував старовинний і доволі дорогий іконостас. Восени 2013 року, ще до Майдану, зауважте – заповідник відмовляється продовжити договір аренди, а вже після закінчення Революції гідності, московські попи виїджають з приміщення.. прихопивши з собою і іконостас. З юридичної зору все правильно, бо подарунок був зроблений саме патріархату , а не церкві. З моральної і так з розуміло, що адь. З Релігійної – зняття іконостасу з церкви – це найбільше її оскверніння. Церква довго стояла без іконостасу, зараз же київські меценати подарували храму старовинний іконостас, правда не з козацької церкви. Віктор каже, десь з Західної України.
Музей люльок. Оцініть, як круто виставленні експонати.
Арсенал. В справжніх Січах він виступав і в’язницею.
Тут неймовірно класно.
Покинули територію , Віктор поїхав в своїх справах, ми ж з Оленкою ще побродили трохи навколо.
Оборонні редути.
Церква прекрасна з усіх сторін.
Вежа-ворота.
Поряд з комлексом знаходяться трибуни кінного театру. На вихідних тут відбуваються вистави.
Поки ми ходили стародавним містечком розпогодилося . Чудовий вид на Дніпрогес.
Сніг бачите?) Фото зроблені 17-го березня, нагадую.
Походили ще трохи навколо. Оленка розуміє. що мені потрібно все зафоткати).
Ми далі посунули гуляти островом і побачили ще багато цікавого, але про то наступного разу. Не перемикайтеся.
