Наша церква на горбочку
У вишневому садочку.
Коло церкви в’ються квіти:
Ходять старші, ходять діти.
Про Яремче. Частина перша. Про Карпати, пиво і те, як збуваються мрії
Про Яремче. Частина друга. До вершини
Оленка сьогодні знову арбайтен, тож я сам вам тут розписуватиму.
Коли як не зараз, як не в таку спеку, написати наступну частину розповіді про лютневу ще нашу поїздку в Яремче?
Третій день свого перебування в Яремче, ми вирішили присвятити обстеженню самого міста, бо до цього ми бачили тільки дорогу від вокзалу до садиби, де ми зупинилися. Отож зраночку сіли на маршрутку , яка за 10 грн ( кожного) довезла нас до “пригороду” Яремче – села Дора. Вичитали, що тут знаходиться монастир св. Андрія. Йшли за приладами. Водій висадив нас на трасі, приблихзний напрямок ми знали. Пішли. Проте. слід відзначити вказівники на монастир є таки. Як і вказівники піших і велосипедних туристичних маршрутів. Але мене більше зацікавила криниця в ось такому оздобленні. По багатому).
Звичайна гуцульська хата.
А це лісництво місцеве. Сподобався паркан. Так і хочеться написати ” у випадку замерзання – спалити паркан”)).
Паркани тут всюди символічні.
Дуже вхожене джерельце.
А це вже ми на місці. Виявилося, що сам монастир не представляє будь якої архітектурної цінності. Просто будинки.Більше цікавого навколо. Це церква св. Апостолів Петра і Павла. Новобудова, але прикольна. Була збудована і освячена 24 липня 2000 р. стараннями отця-мітрата Ярослава Свищука як святиня місійного згромадження св. Андрея. У цокольному приміщенні церкви облаштовано музей ім. митр. Андрея Шептицького – результат невтомної дослідницько-пошукової роботи о. Свищука, відомого місіонера та мистецтвознавця, який майже 50 років збирав свою колекцію з різних куточків світу. Коли ми були тут музей був зачинений ( ми взагалі нікого не бачили живого в цій місцині), то ж не потрапили.
Монастирське подвір’я переходить у Город Мучеників – символічну могилу, яку увінчує кам’яний хрест з розп’яттям. Біля підніжжя могили на кам’яних постаментах встановлені скульптури-погруддя мучеників УГКЦ: митр. Андрея Шептицького, кард. Йосифа Сліпого, єп. Григорія Хомишина та інш. Доволі дивне за відчуттями місце.
Церква і монастир займаються місіонерською діяльністю. Влітку тут обдлаштовують дитячі табори відпочинку.
Повертаємося назад до траси.
Все таки дивне в українців почуття прекрасного. Ці псевдофортеці…
Тут же в селі Дора подивилися на архітектурну пам’ятку національного значення – Церкву Чуда св. Архистратига Михаїла.
Стара церква збудована 1726 р., а сучасну датують 1844 роком. На церковному подвір’ї похований отець мітрат Михайло Косило (1932-2000 рр.) доволі відомий борець з тоталітарними режимами.
Забавний спосіб зберігання хрестів.
Назад в Яремче вирішили пройтися трошки в сподіванні знайти якийсь ресторанчик чи магазинчик хоча б. Обідня пора вже майже була. Звичайно ж нічого нормального не побачили.
Ще одною причиною нашої пішої прогулянки стала церква св. пророка Іллі , яку ми бачили проїджаючи в іншу сторону.
Будівництво храму завершено влітку 1938 р. Церква збудована в гуцульському стилі, покрита гонтою. Роботи велися під керівництвом майстрів Івана Яворського (с. Заріччя), а також Петра Григорчука (с. Жаб’є). У церкві встановлено нетиповий відкритий іконостас овальної форми. Ікони, що розміщені на іконостасі, виконані методом випалювання та частково оздоблені плоскорельєфною різьбою.
Напроти, через дорогу, також розташована якась капличка.
Щоб не чекати на маршрутку вирушили далі в Яремче пішки. Ні, ми сподівалися зловити автобусик по дорозі, але вони виявляється зупиняються виключно на зупинках. Стояти і чекати було ліньки, то ж ми так і дійшли до центру містечка по трохи. По дорозі трошки цікавого зазнімкував.
В центрі Яремче, неподалік від автостанції розташована церква Успення Пресвятої Богородиці. Дерев’яний храм був збудований в 1904 р. на місці богослужбової каплиці Успення Пресвятої Богородиці, датованої 1898-м роком. Зберігся іконостас XVIII – поч. XIX ст. роботи невідомого іконописця. Престол виготовлений в 1914 році і пожертвуваний Іваном та Марією Филиповичами зі Львова.
Ще одна церква-новобудова. Івана Святителя (1997).
Але досить вже про церкви. Гуляємо містом. Пам’ятник партизанам якимсь…
… і Борцям за свободу України. Оксюмирон.
Місцеве вуличне мистецтво. Росписаний на замовлення готель, але прикольно.
Яремче – культурне місто!
Завернули і якись пансіонат дитячий. подивитися на голубів . А там такі раритети совкові :).
А взагалі тутешні пансіонати мало нагадують пансіонати. Я про екстер’єр). Ось корпус якийсь.
В наступній частині я розкажу про яремчанські водоспади. Буде цікаво. Не перемикайтеся.