Привіт усім!
Сьогодні я запрошую вас на Волинь. Історично заплутано, де саме я народилася ))) Але моє босоноге дитинство (принаймні його літня частина) бігало розлогими берегами річки Хомори і обносило сусідські яблуневі садки в містечку Гриців, що на Шепетівщині (Південно-Східна Волинь).
Неподалік Грицева розташоване старовинне місто Ізяслав. Багате на історичні пам’ятки, які, нажаль, руйнуються самими мешканцями. Такого недбалого ставлення до власного міста я мало де зустрічала. Сумно… І соромно. Власне, за роки радянської влади ми навчилися лише заздрити та руйнувати. А до яких істричних пам’яток приїздитимуть наші внуки-правнуки? Жартуємо – до будиночків М/Ж.
Історична довідка: Заснований найімовірніше Ізяславом Мстиславовичем 1146 року , онуком Володимира Мономаха. У різні часи місто належало князям Острозьким, Заславським. Останні володарі цих земель – князі Сангушки.
Заслав зустрів нас дощем. Там, де р. Горинь зустрічається з р. Понорою, на місці древнього укріплення, князі Заславські звели замок. Його руїни ви можете бачити ліворуч на фото.
Згодом, нові власники (до слова, Острозькі, Заславські, Сангушки були поєднані кревно, неодноразово пошлюблені.) князі Сангушки побудували палац, сполучивши його з Заславським замком.
Барбара Сангушко 1746 року розпочинає будувати палацовий комплекс. Завершилося будівництво до 1750. Палац став культурним центром тодішньої Заславщини. Тут зупинялися Петро І, король польський станіслав Август IV, австрійський імператор Йосип ІІ, Катерина ІІ, Суворов, Кутузов, проходили театралізовані дійства, світські вечори.
Ось таким ще бачив палац 1872 року художник Наполеон Орда
Таким побачили ми.
Подекуди вцілілі настінні розписи.
Ще до Другої Світової палац був у непоганому стані, хоч і використовувався військовими під казарми ще з часів останнього його власника. Князь Роман Дамиан Сангушко змушений був продати маєток російській владі.
Рештки ліпнини.
Після війни та пожежі палац дуже постраждав і не відновлювався.
Центральний вхід. Тут був передпокій з неймовірної краси сходами.
Палац використовується як М/Ж, грабується місцевим населенням.
Неприємні відчуття. Хотілося якнайшвидше усе оглянути і втекти звідти.
Від палацового комплексу до костелу Св. Йосипа та монастиря отців Лазаритів веде перекинутий через штучний рів місток, збудований на місці підйомного мосту. (фото завадив зробити дощ).
Костел та монастир.
Ще одна споруда, що лежить в руїнах – найстаріша культова споруда Ізяслава Костел Іоана Хрестителя, так звана Фара.
За образом нагадує хрест, зроблений з тесаного каменю.
Вражає висота споруди.
Товсті стіни.
Висота стелі.
Сама стеля – наче мозаїка.
Тут знайшли свій останній прихисток в сімейних склепах Заславські та Сангушки. Під час війни під проводом Б. Хмельницького костел був зруйнований. Лише за 100 років відбудований Сангушками. Тепер знову тут руїни…
Ще багато таємниць зберігає древній Зяслав (так каже на місто моя бабуня). Монастир Бернардинців ми не відвідали. Тепер там тюрма.
До замку Заславських, що на іншому від палацу боці р. Горині нас не пустив дощ…
Після відвідин Ізяслава залишився неприємний осад – я тут уже була 10 років тому. Нічого не змінилося на краще… стало гірше… Коли уявляєш наскільки величною була ця споруда, а головне скільки було вкладено в її будівництво (я зараз не про матеріальне і не про рабську силу кріпосних) – тепла, розуміння, знань, зацікавленості…. Стає сумно і … соромно… наскільки змаліло людство..
Далі буде…