Ущелина Хапхал, що розташована поблизу села Генеральське в Криму і підходить на південному заході до Демерджі-яйли, до цього дня залишається одним з небагатьох місць, куди непросто дістатися. Але той, хто потрапить в його верхів’я, надовго запам’ятає глибоку ущелину з каскадами водоспадів на річці Ула-Узень, захоплюючими краєвидами, буреломами, крутими спусками і підступними схилами. За багатьма відгуками деякі ділянки ущелини не рекомендується проходити недосвідченим туристам. Відносно важка доступність додає відчуття вікової величі незайманої природи. Але і тут є відкрита для численних відпочиваючих та курортників визначна пам’ятка – водоспад Джур-Джур. До нього давно вже прокладені екскурсійні маршрути.
Цю подорож нам вдалося здійснити, маючи у запасі тільки вихідні дні. У маршрут вийшли з села Перевального. Спочатку шлях наш проходив уздовж річки Єгерлык-Су по ущелині через ресторан “Короїд” (жартома назване місце відпочинку, обладнане столиком і стільцями з колод) і джерело Оленяче до першої ночівлі на плато з виглядом на Чатирдаг і гору Замана. Красивий захід, гірські панорами, вечірнє повітря на кілометровій висоті, трава вище пояса…
Замана легко впізнається – лісова шапка, що ніби “з’їхала”, займає частину поверхні гори; дерева піднялися по крутому схилу, чітко окреслюючи вершину. Та і хребет Чатир-Даг, що поглинув того вечора сонце, з підтримуючою небо однойменною вершиною (1527 м), виглядає могутньо і велично. “Я такий малий, а навколо все величезне…”.
На другий день пройшли по Тирке-яйлі, огинаючи гору Тирке. Тирке-яйла (Тірке-яйла (стіл) або Куш-Кая (куш – птах, кая – скеля)) примикає з півночі до Демерджі, сполучаючи вузьким перешийком ущелини Курлюк-Баш і Хапхал. У верхів’ях долини р.Бурульчи розташовано декілька кварталів Перевальського лісництва (1500 га), що утворюють ботанічний заказник, в якому ростуть цінні види рослин. 19 з них занесені до Червоної книги України. На південному схилі масиву – в заказнику “Тисовий гай” – ростуть вікові тиси.
Демерджі (“гора-коваль”, старогрецька назва – Фуна (Димляча)) заслуговує окремої уваги. Гора овіяна численними легендами. Мабуть, найвідоміша з них – про злого коваля, що кував на вершині гори зброю для завойовників. Всіх мирних жителів примушували допомагати ковалю. Дівчина Марія наважилася чинити опір, але загинула від рук коваля. Тоді стара гора не витримала такого зла і, розкрившись, поглинула коваля і завойовників. Коли полум’я стихло й осів попіл, залишилися кам’яні статуї коваля та його помічників. В окремому місці з’явилася скеля, що схожа на жіночу голову і нагадує про дівчину Марію. Пізніше ця скеля одержала іншу назву – Катерина ІІ, і зараз вона частіше вживається.
Химерна стовпоподібна форма скель, а також обвали, що часто тут трапляються, викликані вивітрюванням вапняків, що легко піддаються руйнуванню. Сліди великого обвалу 1894 року дотепер збереглися у вигляді хаотичного нагромадження брил на схилах гори. Описана місцевість – “Долина привидів” – відома туристам не менше, а можливо навіть і більше, ніж водопад Джур-Джур. Але на цей раз ми залишаємо Демерджі південніше від нашого маршруту.
За горою Тирке відкрився краєвид ущелини Хапхал. Вдалині було видно село Генеральське і море, що втрачалося у серпанку. Хапхал (Хаб-Хал) в перекладі означає “вовча паща” – і дійсно ущелина облямована прямовисними гострозубими (влучне слово для Хапхала!) залісненими вершинами.
Важко передати запаморочливе відчуття, що виникає, коли підходиш до краю прірви; коли Хапхал відкриває назустріч свою “вовчу пащу”. Майже відчуття польоту!
Оскільки час підганяв, ми ледве одразу ж не скотилися по крутому схилу вниз. Але потім все-таки здоровий глузд переміг, і ми вирішили пройти трохи далі – у напрямку Демерджі. В результаті була знайдена стежина для спуску до ущелини. В цей час почав накрапувати дрібний дощ. Як нам пощастило, що не пішла злива під час руху по схилу, поки добиралися до Джур-Джура.
Дивовижні краєвиди верхів’їв річки Ула-Узень, стовбури буків і грабів, що стирчать із зеленого килима, стрімкі спуски до шумлячої річки з каменями, що котяться униз, перевалені через стежину дерева-велетні в два-три обхвати, – все це надається подорожуючому в необмежених кількостях. І відчувається дотик первісної дикої природи серед старих, порослих мохом, живих і переламаних бушуючими вітрами дерев, урвистих скель і бурхливих потоків, що прорізають схили. По всій ущелині розкинувся високостовбурний грабово-буковий ліс з домішком інших листяних порід. Тут можна знайти і рідкісне хвойне дерево (може рости як кущ) – тис ягідний. Цей реліктовий вид занесений до Червоної книги України. У нашій країні, окрім Криму, він невеликими ареалами зустрічається лише в Карпатах і, зовсім рідко, у Передкарпатті. Тис росте дуже повільно, але при цьому його вік може досягати 4 тис. років. Це найдовговічніше дерево України.
Річка Ула-Узень Східний з численними водоспадами і ущелина з оточуючими її скелями складають Хапхальський гідрологічний заказник. Ула-Узень починається біля підніжжя південного схилу Тирке і впадає у Чорне море біля села Солнєчногорскоє. Ущелина складається з безлічі крутих відгалужень, що мають прямовисні скелі заввишки до 50 метрів, а загальний перепад висот приголомшливий – за два кілометри він перевищує 700 метрів. У верхів’ї річки знаходиться так званий “великий каскад” водоспадів загальною висотою 60 метрів, нижче за течією за ним слідує менш високий – 30-метровий. Це перші водоспади, які зустрічають туриста, що спускається з Тирке-яйли у верхів’я Хапхала. Тут же й найкрутіші спуски до ущелини.
На перешийку між Тирке та Північною Демерджі, на перевалі Кора-Оба, навпроти верхів’їв іншої ущелини – Курлюк-Баш – починається стежка. Вона в’ється через весь Хапхал по правому і лівому берегах біля самої води, іноді забираючись високо на уступи. І так аж до Джур-Джура. Звідси, вже по екскурсійних стежках, недалеко до села Генеральського. З його боку Хапхал є амфітеатром, утвореним Карабі-Яйлой, Демерджі і Тирке. Неподалік від Джур-Джура знаходиться найвужче місце ущелини, затиснуте з двох боків скельними виходами. Для того, щоб його обійти, необхідно піднятися вище по схилу. Любителі гострих відчуттів і скелелазіння можуть пройти цю ділянку по лівому берегу.
Водоспад Джур-Джур вважається чи не найкрасивішим і наймогутнішим водоспадом Криму. Хоча його привабливість і природна сила трохи втрачаються серед прокладених сюди доріг та екскурсійних маршрутів. Ми не здивувалися, виявивши біля водоспаду велику кількість народу, навіть в погану погоду. Частина людей разом з нами ховалася від зливи, що раптом припустила, під навісом з плівки і карематів.
Джур-Джур знаходиться на висоті 468 метрів. Вода обрушується у глибокий котлован з висоти 15 метрів, маючи при цьому ширину потоку до 5 метрів. Стародавні греки називали його Кремасто-Неро – вода, що висить. Водоспад – найповноводніший в Криму. Температура води навіть влітку рідко перевищує +7 за Цельсієм. Вище, над водоспадом, є старі водозабірні споруди. На правому схилі долини р.Ула-Узень, у 200-х метрах вгору від водоспаду Джур-Джур, знаходиться печера протяжністю 770 м, відкрита в 1965 році.
Далі річка тече по крутій гірській ущелині до села Генеральське. Тут в Східний Ула-Узень впадають дві праві притоки, одна з них бере початок з джерела “Анастасія”, інша – з джерела “Андрій”. Джерело “Андрій” знаходиться на території середньовічного храму, що діяв до 1913 року, званого місцевим населенням Ай-Андрій. За переказами, саме в цих місцях Андрій Первозванний благовістив про Христа. Раніше по підземному водовідвідному каналу струмок виходив на поверхню з-під південно-західної стіни храму. У XX ст. тут прибудували водозабірні труби, і вода зараз використовується в господарських цілях, а також як питна. Храм Ай-Андрій в 1969 г оголошений пам’яткою археології та архітектури. До встановленого поряд з храмом дерев’яного хреста приходять паломники.
Злива стала останнім розчерком негоди. У бік моря виїжджали ми з Генеральського на кабріолеті-“Запорожці”, “виловленому” по дорозі. Озираючись назад, дивилися, як верхню частину ущелини затягує хмарами і туманом.
А на березі моря ми вже раділи сонцю. Табір розбили в 5 метрах від води. Пляж довелося розчищати від крупного каміння і сміття. Зважаючи на каменисте дно вирішили купатися у взутті. Як завжди в подібних випадках, прикрутили тапочки до ніг. Каміння у воді було слизьким і великим, хвилі розгойдували нас у різні боки, – на берег вибиратися доводилося буквально повзучи. Потім було багаття на березі, кримське вино, морські делікатеси і шум хвиль. Вранці вода стала тепліша. Вдосталь накупавшись, ми відправилися у зворотний шлях – на “маршрутці” до Сімферополя, де нас чекала пересадка на потяг.
Автор тексту та фото Максим Мельников
