У 1640 році на правому березі Дніпра, кілометрів за десять від фортеці Кодак, було зведено дерев’яну Миколаївську церкву, з якої почалося містечко Новий Кодак. Саме це містечко, пізніше перейменоване у Нові Кодаки, стало предком сучасного Дніпра.
У 18 столітті Новий Кодак був центром Кодацької паланки Підпільненської Січі. У 1754 році тут мешкало 4 тисячі жителів, відбувалося три річних ярмарки. Після знищення Січі й запорізького укладу, Новий Кодак перетворили на адміністративний центр Саксаганського повіту Новоросійської губернії. У 1783 році повіт перейменували у Новокодацький, а у 1780-му, за наказом Катерини ІІ, між Старим і Новим Кодаками почали будівництво нового губернського міста – Катеринослава.
Будинок Хренникова
Адміністрація Катеринослава спочатку розміщувалася в Новому Кодаку, а у 1795 році Новий Кодак припинив своє існування, як окремий населений пункт – його приєднали до Катеринослава, адміністрацію ж перенесли у район слободи Половиця, яка й стала новим центром міста.
Взагалі Катеринослав вперше почали будували у дельті річки Самари, на лівому березі Дніпра, недалеко від села Самарчик, у 1776 році. Але заболочена місцина виявилася не придатною для будівництва великого губернського міста, яке Катерина ІІ хотіла зробити новою столицею. Тому будівництво перенесли на правий, а перший варіант Катеринослава перейменували у Новомосковськ.
Катерина ІІ хотіла величезне столичне місто, із собором у центрі, який би був вищим за базиліку святого Петра у Ватикані… Після смерті імператриці про всі плани забули – Павлу вони були малоцікаві. Новий імператор навіть наказав перейменувати Катеринослав у Новоросійськ, щоправда з цією назвою місто побуло всього 4 роки (1798-1802 рр.) й відразу після смерті Павла І, йому повернули минулу назву.
У 19 столітті Катеринослав розвивався мляво – у 1850 році тут мешкало всього 13 тисяч жителів. Зміни почалися після відкриття у 1884 році у місті мосту через Дніпро, який сполучив два береги, а залізнична гілка сполучила Кривбас із Донбасом. В Катеринославі почали будувати великі заводи, зокрема металургійні, а біля заводів почали зростати нові слобідки: Солдатська (Чечелівка), Фабрична, Брянська та ін. У 1887 році населення міста вже становило 48 тисяч осіб, а у 1910 році – 196 тисяч (і це без лівого берега, який увійшов у склад міста у 1925 році).
Вірменський собор святого Григорія Просвітителя
Костьол святого Йосипа
Троїцький собор
Єврейський культурний центр “Менора”
У 1897 році бельгійці запустили у місті електричний трамвай. Катеринослав поступово перетворювався на один із потужних центрів промисловості всієї імперії.
Із 1902 року у Катеринославі жив і працював завідувачем музею видатний український історик Дмитро Яворницький. Саме тут він написав свою легендарну «Історію запорізьких козаків», а музей перетворив на один із кращих культурно-наукових закладів півдня України. Нині це Історичний музей імені Яворницького – усім рекомендую.
У 1926 році Катеринослав перейменували у Дніпропетровськ (на честь радянського ката Григорія Петровського). Нинішня назва Дніпро із 2016 року.
В радянський період Дніпро перетворився на індустріальне місто-мільйонник. Тут збудували сотні підприємств, в тому числі секретні величезні об’єкти військового комплексу та космічної промисловості. Південнмаш, із його ракетами, був відомий на увесь світ. А потім подарував Україні президента.
Загалом Дніпро, як туристичний центр, місто досить цікаве. Тут і старовини вистачає, і нових цікавих об’єктів повно.
Я вперше потрапив у Дніпро із Кривого Рога, прибув на автовокзал і відразу побачив цікаву будівлю – на той час ще недобудований вірменський собор святого Григорія Просвітителя. Прекрасний храм, зведений у стилі старих вірменських церков. Пишуть, що найбільший у Східній Європі. Його освятили у 2018 році – сам Католикос приїхав на цю подію.
Трохи сучасності
У центр міста від вірменської церкви п’ять кілометрів, але я не став сідати на таксі чи який інший транспорт – пішов пішки, адже лише так можна зрозуміти місто. Першим об’єктом на моєму шляху став парк імені Лазаря Глоби. Був такий козацький осавул, який у 18 столітті посадив на теренах, які займає сучасне місто, три сади. Це один із тих садів – нині парк. Глобу ніби тут і поховали, але його могилу я не шукав, бо тоді ще не знав про неї.
Біля парку, при проспекті Яворницького, стоїть костьол святого Йосипа – симпатична неоготична будівля, зведена у 1877 році для римо-католицької громади міста. В радянські чого тільки не було у храмі: бібліотека і спортзал, управління лотерей та інформаційний центр. У 1997 році влада міста незаконно продала костьол приватній фірмі, яка перепродала його, а потім він перепродувався неодноразово, його навіть намагалися перебудувати… Після численних протестів у 2009 році костьол перейшов до римо-католиків міста.
Прямо навпроти костьолу Театр опери і балети – то страшна радянська будівля, яка не має нічого спільного із помпезними операми Львова, Одеси чи Києва.
Рухаємося далі по проспекту Яворницького у бік центру. Наступний цікавий об’єкт – один із символів Дніпра – колишній будинок промисловця і мецената Володимира Хренникова, виконаний у стилі українського модерну. Нині тут гранд-готель «Україна».
На початку 20 століття на місці будинку стояв торговий ряд. Хренников вирішив звести тут дохідний будинок, для чого купив ще й шмат сусідньої ділянки, а торговий ряд зніс. Ініціатором будівництва саме у стилі українського модерну, був Дмитро Яворницький, товариш підприємця, а проект, пишуть, розробив сам Хренников, причому, у будинку був навіть театральний зал.
Будинок Хренникова
Недалеко від перлини українського модерну стоїть храм, ніби десь із Пскова привезений – Троїцький собор. Храм почали будувати у 1842 році, причому архітекторами стали Людвик Шарлемань-Боде та П’єтро Вісконті, відомі на той час митці. Дивний стиль вони вибрали. У 1862 році біля храму збудували дзвіницю, яка на той час була найвищою будівлею міста.
По інший бік від проспекту Яворницького відразу помітно східчасту високу будівлю єврейського центру «Менора» – кажуть, що там дуже цікаво і проводять екскурсії, але я не був. Центр прибудували до реконструйованої синагоги «Золота роза», яку звели у 1852 році. Взагалі у Дніпрі завжди була досить велика єврейська громада. І зараз є.
Біля проспекту Яворницького, навпроти «Менори» розташувався абсолютно новітній симпатичний квартал високих багатоповерхівок. Я б їх назвав хмарочосами, хоча до справжніх хмарочосів вони не дотягують, але виглядають дуже солідно. Особливо увечері із підсвіткою.
Головним храмом Дніпра є Преображенський собор, зведений на Соборній площі. Катерина ІІ замовила у архітектора Клода Геруа, автора першого плану забудови Катеринослава, проект величезного, найбільшого у імперії собору. Під нього навіть фундамент збудували. Але не судилося. Після смерті Катерини ІІ план забудови від Геруа, замінили практичнішим планом архітектора Івана Старова, а проект собору був перероблений – храм почали будувати значно меншим, у стилі ампіру, й закінчили у 1835 році.
В радянський період собор був закритий, віруючим його повернули лише у 1992 році. Тут, як і у більшості православних храмів Дніпра, московський патріархат.
В Дніпрі, як у колишньому губернському центрі, дуже багато старовинних адмінбудинків, ну і багато житлової архітектури. Є будівлі досить цікаві, але перераховувати їх я не буду – місто дуже велике. Мільйонник, хоча в останній час кількість населення трохи до мільйона не дотягує. Пораджу ще звернути увагу на Набережну Дніпра, із сучасною забудовою та на острів Монастирський, на якому облаштували штучний досить великий водоспад.
У Дніпрі є метрополітен – одна лінія із шести станцій. Я не їздив.
Текст та фото Романа Маленкова.
