Їдучи якось у таксі по Дніпродзержинську (це було на початку 2016 року) почув від водія таке:
– Хотят переімєновать наш город. Будєт Камєнскоє. Ми всє протів. Хотім Камєнск. Камєнскоє – ето ж сєло какоєто.
І дійсно це було село. Найбільше у світі. У 1913 році у Кам’янському мешкало 40 тисяч осіб. Така величезна кількість населення була пов’язана із будівництвом та експлуатацією найбільшого в імперії металургійного заводу – Дніпровського. А до того це дійсно було село, немаленьке, у 2,5 тисячі жителів, але село. Лише у 1917 році Тимчасовий уряд дав Кам’янському статус міста, яке стало Камєнском, але назва протрималася недовго, адже у 1936-му його перейменували у Дніпродзержинськ.
Миколаївський костьол. Перлина
Село Кам’янське з’явилося в середині 18 століття, в часи існування Нової Січі. Назва пов’язана із каменем на Дніпрі – чи то скелею, чи порогом. В той же час поряд з’явилися козацькі села Карнаухівка і Тритузне, які на початку 20 століття з’єдналися із Кам’янським. Після руйнування Січі москалями тутешні землі отримали статус казенних військових поселень, а у 19 століття села стали державними.
Кам’янське було звичайнісіньким село на березі Дніпра. Тут дві олійниці, кілька кузень, крамниці та трохи вітряків – нічого особливого, доки у 1884 році через село не пролягла Катерининська залізниця, яка з’єднала Кривбас із Донбасом – залізну руду із вугіллям. Відразу ж для потреб залізниці збудували шпало-просочувальний завод, який став першим великим підприємством в селі, а у 1887 році почалося будівництво найбільшого в імперії металургійного заводу.
Дніпровський металургійний комбінат був заснований Південно-Руським Дніпровським металургійним товариством, 27% капіталу у якому належало французам, ще якісь частини бельгійцям, німцям і полякам. В Кам’янське поїхали робітники з усієї імперії, але найбільш кваліфіковані запрошувалися із Польщі. У 1913 році у Кам’янському мешкало понад 7 тисяч поляків, які мали власний храм – величний Миколаївський костьол, відкритий у 1897 році за ініціативи директора металургійного комбінату, Ігнація Ясюковича.
Миколаївський собор
Театр
Колишній клуб, нині музей
Головне управління
Особисто моя думка – Миколаївський костьол у Кам’янському – найгарніший римо-католицький храм усього південного сходу України. Прекрасний еталон неоготики зовсім не очікуєш побачити у сердці цього індустріального регіону. Нині він відреставрований перебуває у прекрасному стані.
Саме Ясюковичу Кам’янське завдячує прекрасним розвитком на початку 20 століття. За його ініціативи було зведено дві колонії – Верхню і Нижню. В Нижній селилися робітники, вона розташовувалася ближче до Дніпра, і завод, збільшуючи свою площу, потихеньку її з’їв. Робітників поселили на іншому боці Дніпра, подалі від заводських труб. А труб було, та і є, багато. Дуже багато. Недарма Дніпродзержинськ в радянські часи називали Дніпродим, і вважали найбільш задимленим місто союзу. Існував навіть анекдот, про те, що мешканці Дніпродиму в Криму від чистого повітря втрачали свідомість, і щоб очуняли, їх клали біля вихлопної труби автомобіля.
Верхня колонія будувалася для керівництва, інженерів та технічного персоналу. Кажуть, що генеральний план її забудови, за ініціативи Ясюкевича, планували бельгійці. Тут збереглося немало цікавих будівель: Миколаївський собор, Народна аудиторія (згодом театр), Інженерний клуб, будівля контори Дніпровського заводу, річковий яхт-клуб, жіноча й чоловіча гімназії і ще багато чого. Житлові будинки теж будувалися гарними, тому Кам’янське важко було назвати селом. Багато із будівель Верхньої колонії збереглися до нашого часу і можуть виконувати функції туристичного магніту. Але туристи тут бувають нечасто – вони просто не знають яким цікавим містом є Кам’янське.
Нинішнє Кам’янське – відносно велике місто (230 тисяч жителів) із десятками промислових підприємств. Найбільшими серед них є: Середньодніпровська ГЕС, Дніпровський металургійний комбінат, ДніпроАзот, коксохімічний завод, Дніпровагонмаш, завод міндобрив, Придніпровський хімічний завод, ЄВРАЗ Южкокс, Дніпровський автобусний завод. Усі підприємства небідні, і в змозі провести компанію із реклами свого міста, та і кошти на реставрацію дати можуть. І туристи поїдуть. Навіть на труби, що димлять, цікаво глянути.
Текст та фото Романа Маленкова.
Верхня колонія
