Перекопський вал та фортеця Ор-Капу

Про витягнуті земляні укріплення – вали – у Європі відомо дуже давно. Вони згадуються в численних, не пов’язаних між собою, джерелах. Про них писали давні мандрівники, історики та географи ще до нашої ери. Системи валів проглядаються в сучасних: Болгарії, Румунії, Молдові, Польщі, Сербії, Німеччині та інших країнах. Але походження багатьох з них дотепер залишається загадкою. Відомо, що ними користувалися давні греки і римляни, скіфи і даки, готи і слов’яни. Але от чи зводили вони ці фортифікаційні споруди, чи зміцнювали вже існуючі – з цього приводу історичні дані подаються досить розпливчасто. Можливо, вали спочатку задумувалися не як оборонні спорудження. І, можливо, взагалі мали лише опосередковане відношення до військових дій. Але ця тема – поле досліджень і гіпотез альтернативних істориків.

Перекопський вал

Системи давніх валів збереглися по всій території України. Вони зустрічаються від долини Дністра на заході до Харківської області на сході; від Волині та Київщини на півночі до Кримського півострова на півдні. Цілком можливо, що їхня загальна довжина – одна з найбільших у Європі. Деякі з них, наприклад, Троянові чи Змиєві вали, мають численні відгалуження і кілька паралельних “гряд”. Навіть є відомості, що Зміеві вали проглядаються з космосу.

Серед усіх цих гігантів є невеликі за своєю довжиною і нескладні за системою розгалужень, але не менш легендарні земляні укріплення. За історичною та стратегічною значимістю свого розташування; за запеклістю битв та кількістю пролитої крові; за численністю хазяїв та робіт з його зміцнення протягом як мінімум двох тисячоріч, – складно знайти в Україні спорудження, що може порівнятись з Перекопським валом на однойменному перешийку.

Турецька фортеця Ор-Капу

Перекопський (Турецький) вал мали можливість бачити усі, хто в’їжджав у Крим з півночі і дивився при цьому у вікно. Але й при виконанні перерахованих умов навряд чи багато хто зверне увагу на цю споруду, навіть якщо чули про неї. Для того щоб оцінити розмах оборонної системи, недостатньо просто її побачити. Потрібно як мінімум піднятись на неї, а краще пройтися уздовж кілька кілометрів. Хоча, довжину цей вал має теж не найвидатнішу – усього близько 8,5 км. Проте, можливо, він був у свій час кордоном між цивілізацією та дикими кочівниками (чи навпаки); а пізніше – кордоном між двома світами: християнським та ісламським.

Бастіон фортеці Ор-Капу

Перекопський вал часто з’являвся на історичній арені, однак при цьому примудрився зберегти безліч таємниць, у тому числі і небезпечних. Перекопський вал також цікавий тим, що він – один з нечисленних давніх валів, що мають поруч, на усьому своєму протязі, чітко виражений рів (про походження і функції якого теж висловлюються численні гіпотези). Тому багато істориків, археологів та краєзнавців, що вивчали цю територію, називають споруду “Перекопський рів з валом”.

Перекопська резиденція турецького намісника

Відомий кримський археолог А.А. Щепинський включав Перекопський рів з валом у список десяти кращих пам’яток археології Криму. Про стратегічне значення споруди говорить той факт, що вона навіть зазначена на топографічних картах (масштаб 1:100000). І, нарешті, по одній з гіпотез, назву Кримський півострів одержав завдяки Перекопському перешийку та споруді на ньому: тюркське слово “qirim” означає “рів”.

Стародавня система укріплень на Перекопському перешийку

Існує дві основних версії щодо часу походження Перекопського рову з валом. За однією з них, вал спорудили кіммерійці за кілька століть до нашої ери, побоюючись експансії скіфів. У V столітті до н.е. про рів з валом у Криму згадує Геродот, але точно локалізувати місцевість, на якій він знаходився, по цьому джерелу дуже складно. Також варто враховувати, що в ті часи рівень Чорного моря був на кілька метрів нижче сучасного, Азовське море було менше і називалося Меотійським озером, а Сиваш взагалі не існував. А значить, не було Перекопського перешийка, і значно зменшувалася доцільність будівництва такої лінії оборонних споруджень. До того ж кіммерійці не мали могутнього державного утворення, без якого було б важко звести таку складну для тих часів споруду.

Чорноморський бастіон фортеці Ор-Капу

За другою версією (з найменшою кількістю “але”) Перекопський вал зобов’язаний своїм існуванням скіфам, що мали в ІІ ст до н.е. сильну державу (при царях Скилурі та Полаці). Також у той час вже існував Перекопський перешийок. Створення оборонної лінії пов’язують з появою в Північному Причорномор’ї сарматів. Однак про війни між скіфами та сарматами нічого не відомо, тому ціль людських, технічних і економічних витрат на будівництво такого могутнього спорудження виглядає не зовсім ясною.

Є також імовірність, що до зведення Перекопського валу мають відношення давні греки, що спочатку створювали міста-колонії, а пізніше і держави. У Криму найпотужнішими були Херсонес та Боспорське царство (треба відзначити, що в Боспорському царстві далеко не на останніх ролях були й скіфи, а пізніше сармати, готи, алани). Боспорське царство, розташоване на Керченському півострові зі столицею Пантікапей (район Керчі), не раз зміцнювало свої кордони системами земляних валів (знову ж застереження: можливо, не створювалися нові, а обновлялися старі, кіммерійські). Хоча границя царства до Перекопського перешийка начебто не доходила, подібну практику вони могли застосувати і тут.

Особливо правдоподібно виглядає ця версія, якщо допустити, що вірні здогадки дослідників про існування на перешийку грецького торгового міста Тафрос і каналу від Меотійського озера (Азовського моря чи озера Бургес (Бугес) – нинішнього Сивашу) до Каркінітської затоки Чорного моря. Про це свідчив ще в І в н.е. Пліній Молодший, потім середньовічні карти, а тепер – деякі сучасні історики та краєзнавці. Канал, швидше за все, служив коротким торговим шляхом з Боспорського царства до Ольвії, а місто Тафрос, якщо віно існувало, – перевалочним пунктом на цьому шляху.

Дослідники, що допускають існування каналу, розділяються на дві групи. Одні вважають, що він міг проходити по рову, що зберігся й зараз з північного боку вала, інші дотримуються думки, що канал був прокладений у декількох кілометрах південніше вала, що підтверджують деякі зниження у рельєфі та карти ХVІІ-ХІХ ст. Є й такі дослідники (наприклад, Л.Кружко), які припускають, що отут проходило русло висохлої степової річки. Якщо взяти до уваги другу чи третю версію, то вал могли звести для охорони торгового шляху через канал (чи природну річку, можливо, штучно заглиблену) від грабіжницьких нападів кочівників з півночі, а місто Тафрос могло виконувати функції і перевалочного торгового пункту, і фортеці.

До створення Перекопського рову з валом могла прикласти руку і Римська імперія, що кілька разів приєднувала і брала під свою опіку як Херсонес, так і Боспорське царство. До того ж давні римляни теж мали досвід у будівництві подібних споруджень уздовж своїх кордонів, наприклад, у басейні Дунаю або між Англією та Шотландією (хоча і факт, що римляни їх саме будували, а не використовували вже існуючі, теж стовідсотково не доведений). За участю римлян в І ст. до н.е. зводилися укріплення в Криму та на сусідньому Таманському півострові.

“Родовища” будівельного каменю

Загалом, як бачимо, суцільні здогадки, кожна з який має застереження. Плутанини додають готські (пізніше німецькі) історики та літописці, що приписують створення багатьох систем валів на території нинішньої України (у тому числі й у Криму) готам. Цими джерелами із задоволенням користувались фашистські ідеологи, обґрунтовуючи претензії на зазначену територію.

Але з набагато більшою часткою ймовірності можна сказати, що в часи Візантійської імперії (а точніше, у Х ст.) каналу вже не було, а вал утратив фортифікаційне значення і заріс. Утратив, щоб знову його повернути через кілька століть.

Ферх-Кермен – Ор-Капу – Перекоп

У середині ХV ст. було утворено Кримське ханство, засновником якого, ймовірно, за допомогою князівства Литовського, став Хаджі Гірей. Його син, Менглі Гірей, не зміг втримати владу династії Гіреїв, і був вигнаний ханом Великої Орди Ахматом. Однак у 1475 році, за допомогою Оттоманської Порти, що розгромила генуезьку Кафу і князівство Феодоро, він повернув ханство. За турецьку підтримку довелося заплатити: Кримське ханство потрапило у залежність від Оттоманської Порти, яка у 1476 м ще й відсторонила Менглі Гірея з завойованого місця на користь династії Великої Орди. Але він утретє, у 1478 році, повернувся до влади. При ньому в Криму та на прилягаючих територіях розгорнулося будівництво нових та зміцнення старих оборонних споруд. Ці масштабні роботи торкнулися і забутого Перекопського валу. Тут вони проводилися протягом всього існування Кримського ханства до ХVІІІ ст. Результатом стало зведення фортеці Ор-Капу та лінії укріплень довжиною вісім кілометрів від Каркінітської затоки до Сиваша (за деякими відомостями, пізніше її продовжили через Сиваш та півострів Литовський). У роботах брали участь майстри скорених турками Кафи і Мангупа, яких надіслав султан Баязед.

У 1500 і 1501 рр хан Великої Орди Ших-Ахмет двічі намагався вторгнутися у Крим через Перекопський перешийок, але не зміг. Можливо, ці труднощі не в останню чергу були пов’язані з відновленням старих і зведенням нових оборонних споруджень на перешийку. У 1502 році війська Кримського ханства та Ногайської Орди нанесли контрудар та в усті р. Сули розгромили армію Ших-Ахмета, після чого Велика Орда, спадкоємиця Золотої Орди, припинила своє існування.

Чорноморський бастіон та Перекопський вал із космосу

Перекопський перешийок та лінія оборони на ньому мали важливе стратегічне значення, причому не тільки для Кримського ханства, але і для всієї території, що потрапляла у сферу впливу Османської імперії (Оттоманської Порти). Тому у фортеці Ор-Капу, крім татарських солдатів, постійно знаходився турецький гарнізон, що складався з яничарів. Під час бойових дій у цьому районі фортеця ставала резиденцією кримського хана, а з Кафи прибував турецький калга-султан. Перед походами на північ тут збиралися і перерозподілялися татарські війська. Комендант Ор-Капу – ор-бей, що повинний був бути представником роду Гіреїв, займав четверту ступінь в ієрархії постів Кримського ханства після калга-султана (спадкоємця хана), нуреддин-султана (другого спадкоємця) і султанів (принців з роду Гіреїв). І тільки після нього розташовувалися візир, глава духівництва, міністри та беї.

Ор-Капу – турецька назва, татари ж називали фортецю Ферх-Кермен, а слов’янські народи – Перекоп. Розташовувалася вона в декількох сотнях метрів на схід від сучасної асфальтної дороги Армянськ-Чаплинка. Складні системи земляних валів і горбів проглядаються на цьому місці й зараз.

Ор-Капу кілька разів руйнувалася, не останню роль у цьому зіграли і запорізькі козаки. Фортецю татари знову відновлювали, роблячи при цьому ті чи інші зміни. Найважчі удари Перекопська лінія оборони одержала в ході російсько-турецьких воєн ХVІІІ ст, у який безпосередню участь приймало Кримське ханство: і як васал Османської імперії, і як важливий об’єкт розширення сфери впливу (а по можливості й території) Російської імперії. У 1736 р. російські війська взяли штурмом Перекопський вал та фортецю. При цьому відбулася подія, що вплинула на долю 14-літнього Василя Михайловича Долгорукова (доблесну) і, можливо, усього Кримського ханства (сумну).

Древній князівський рід Долгорукових, що нараховував у своїй історії бояр, воєвод, генералів, сенаторів, послів, міністра і генерал-фельдмаршала, з початком царювання в 1730-м році імператриці Ганни Іванівни потрапив в опалу. Це відбулося через інтриги, пов’язані зі спробою за допомогою підробленого заповіту Петра ІІ підняти рід Долгорукових на престол. До того ж Олексій Григорович Долгоруков, один з головних учасників “афери”, був єдиним членом верховної таємної ради, що після смерті Петра ІІ подав голос проти обрання на царство Ганни Іванівни. Деякі представники роду були страчені, інші – позбавлені звань, посад, майна і вислані.

Перекопський рів з валом. Чорноморська ділянка

Василю Михайловичу Долгорукову, що народився в 1722 році, було заборонено учитися, а також наказувалося довічно служити рядовим. У 1936 році Василь Долгоруков числився драгуном у Троїцькому полку армії Б.Мініха, що виступила в похід на Крим.

Перекопська лінія оборони складалася з п’ятнадцятикилометрового рову глибиною 10 м, вісьмикилометрового валу (висота від дна рову 20 м), а також фортеці Ор-Капу. Уздовж вала піднімалося шість бастіонів (за різними джерелами від чотирьох до семи), у тому числі на берегах Каркінітської затоки на заході (вежа частково збереглася до нашого часу) і Сиваша на сході. Північна сторона валу і, як продовження, південна сторона рову були обнесені по усій своїй довжині каменем. Фортеця та брама розташовувалися ближче до Сиваша. Ворота мали підйомний міст через рів. Камінь для будівництва доставлявся з Тарханкутського півострова (Західний Крим) спочатку морем, а до самого місця робіт – підводами. Турецький гарнізон мав дві тисячі яничарів та 184 гармат. Південніше укріплень стояла армія кримського хана Каплан Гірея, що нараховувала до 100 тис. солдат.

Перед штурмом Перекопу в травні 1736 р від імені Мініха війська були сповіщені про те, що перший солдат, який підніметься на вал, стане офіцером. Таким солдатом і виявився юний Василь Долгоруков. Після взяття фортеці йому присвоїли звання прапорщика. Б.Мініх, коли довідався, що новоспечений прапорщик – представник опального роду, відмовився скасовувати свій наказ. З цього моменту почалася блискуча військова кар’єра Василя Михайловича Долгорукова.

У середині ХVІІІ ст, після закінчення російсько-турецької війни і повернення татар на Перекоп, фортеця була заново відбудована й укріплена двома лініями валів, декількома бастіонами, шестикутним кавальєром. Із зовнішнього північно-східного бастіону йшов підземний хід.

Усередині фортеці розміщувалось щось подібне до замку з казармами, мечеттю, колодязями, пороховим льохом і т.д. На кам’яних ділянках усієї лінії оборони були висічені різні фігури. Про це можна судити з різних свідчень ХVІІІ-ХІХ ст. Наприклад, над брамою малося зображення сови, а на західному бастіоні біля Перекопської затоки були висічені фігури сирени з раковиною в руці, гавкаючого собаки й ін.

Реконструйовані земляні укріплення фортеці Перекоп

Перекопський перешийок був не тільки важливим військово-стратегічним об’єктом. Перекопська брама мала велике значення у відношенні торгівлі. Через неї проходив головний сухопутний торговий шлях у Крим, що розгалужувався північніше на важливі купецькі дороги Польщі та Російської імперії. Сюди ж вів і легендарний Чумацький Шлях. Перекопські ворота виконували функції митної служби. В’їзд у Крим чи зворотний виїзд відбувалися тільки за особливим дозволом. Перед воротами часто простоювали торгові каравани та посольські місії, чекаючи на пропуск. Поруч з валом виникали поселення, головними складовими яких були базари і заклади “сфери обслуговування” для численних подорожан: лазні, караван-сараї і т.п. Жителями таких селищ були, в основному, татари-мусульмани і християни в особі греків та вірменів. До наших днів збереглися два населених пункти, що стали “послідовниками” описаних посадів: місто Армянськ (Армянський Базар) і невелике село Перекоп (розташовується зараз на окраїні колишнього, судячи з усього, найбільшого тутешнього посаду, а пізніше – повітового міста Перекоп).

Головними товарами тут були раби та сіль. Саме через Перекопські ворота пройшли сотні тисяч (якщо не мільйони) бранців, захоплених татарами під час численних набігів на території нинішніх України, Польщі, Білорусі та Росії. Велика частина з них далі переправлялася до Кафи (Феодосії) – на один з найбільших невільничих ринків Європи. Також, буквально в декількох кілометрах на південний захід, з озер “Перекопської групи” у великих кількостях добувалася сіль – одна з кращих у Європі. За нею стікалися численні купецькі та чумацькі каравани (докладніше про видобуток солі, Перекопські посади та виникнення Армяньску див. у статті “Північний Крим. Зворотна сторона кримської медалі”). Але така жвава торгівля була можлива тільки в досить рідкісні мирні роки. Османська імперія, від якої сильно залежало Кримське ханство, була зацікавлена в постійних військових походах на північ, що вбивало всі спроби місцевого керівництва робити кроки убік поліпшення та пожвавлення торгівлі.

У 1768 році почалася чергова російсько-турецька війна. Василь Михайлович Долгоруков повернувся в Крим у червні 1771 року вже як командуючий російською армією і захопив Перекопську лінію укріплень з фортецею. Протягом двох місяців армія Долгорукова за підтримкою російського азовського флоту зайняла весь Крим. У серпні того ж року Долгоруков був нагороджений вищим військовим дворянським орденом – св. Георгія – і приставку до прізвища “Кримський”. Це був пік кар’єри Василя Михайловича Долгорукова-Кримського і закінчення історії Кримського ханства. У 1772-м році ханство офіційно перейшло під опіку Російської імперії, а в 1783-м році перестало існувати, увійшовши до складу Росії.

Таким чином, Кримське ханство під турецькою опікою проіснувало три сторіччя, а під опікою Російської імперії протрималося ледве більше 10 років.

У 1784 році фортеця, тепер вже іменована Перекопською, була знову укріплена. У ній стояв російський гарнізон солдатів. Однак після ще однієї російсько-турецької війни 1806-1812 рр Перекопська лінія укріплень втратила своє значення. У 1826 році вона була віднесена до фортець 3-го класу, а в 1835 році – скасована і передана міській владі Перекопу. Через відсутність у цій місцевості каменю жителі околишніх населених пунктів розбирали стіни, добуваючи собі будівельні матеріали. За спогадами старожилів, євреї навіть влаштовували в стінах рову печі для випалювання тут каменю, що тут же добувався, після чого продавали його. До кінця ХІХ ст каміння серед колишніх укріплень практично не залишилося, а фортеця була цілком розібрана. Місцеве керування на ці дії дивилося крізь пальці. Не виявляли особливого інтересу до цієї давньої споруди й фахівці.

Поховання царських солдат, що загинули під час оборони Перекопа у 1920 році

Перекопський рів з валом у ХХ столітті

В роки громадянської війни, після відступу Добровольчої армії на південь і складання повноважень командуючого А.Денікіна на користь П.Врангеля, Перекопським перешийком проходив кордон між “радянською” і “білою” Росією (не плутати з Білоруссю). На початку 1920 р велика частина Червоної Армії була перекинена на війну з Польщею, тому в Північній Таврії наступило затишшя.

Перекопська лінія оборони (а також Чонгайська і трохи південніше Ишуньська) весь цей час посилено укріплювалася за допомогою англійських та французьких інженерів. Турецький вал та рів були відновлені. Вал прикривався трьома лініями окопів і колючого дроту. Оборонна лінія підтримувалася 70 гарматами та 150 кулеметами, а також вогнем військових кораблів союзників, що стояли у Каркінітській затоці. У радянській історії Перекопські укріплення 1920-го року показуються неприступними, а армія Врангеля – відмінно екіпірованою на гроші європейських держав і посиленою за рахунок західної військової техніки. Насправді дипломатичні відносини із союзниками були досить складними, а в білогвардійських загонах навіть не вистачало теплого одягу. Серйозні побоювання Врангеля з приводу дієздатності своєї армії підтверджує той факт, що ще до листопадового наступу радянських військ він віддав розпорядження підготувати план масової евакуації з Севастополя, Ялти, Керчі та Феодосії.

Присиваська частина рову із валом

У ніч на 8 листопада 1920 року, за допомогою місцевих провідників, почався перехід військ Червоної Армії та махновців через Сиваш на півострів Литовський. Одночасно відбувався штурм Турецького валу. Бійців радянське командування не шкодувало, кидаючи їх по зовсім рівній степовій поверхні під прицільний вогонь. За один день загинуло близько 10 тисяч червоногвардійців. Але ціль була досягнута: вал був узятий. У краєзнавчому музеї міста Армянськ серед експонатів є шинель червоногвардійця, знайденого зовсім недавно у Сивашу. Шинель, як і тіло загиблого, що тепер перепоховане, у солоних водах практично не змінилися за багато десятків років.

Перекопські укріплення були прорвані 9 листопада, а вже 16 листопада Фрунзе, командуючий Південним фронтом, доповідав про захоплення Керчі та вигнання Врангеля з Криму.

У 1920 році за розпорядженням П.Врангеля для зміцнення Перекопської лінії оборони каменем розбиралися напівзруйновані будівлі найближчих населених пунктів. Після закінчення громадянської війни камінь знову розтаскали. У тому числі, його використовували в 1932-1934 рр при будівництві у Красноперекопську бромного заводу. Так що, можливо, у будівлях бромного заводу зараз більше фортечного каменю, ніж на валу.

Під час Великої Вітчизняної війни Перекоп ставав свідком запеклих боїв ще двічі. Незважаючи на роботи з укріплення Перекопського перешийка наприкінці літа – початку осені 1941 р і запеклий опір наступаючим німецько-фашистським військам, лінію оборони довелося залишити більш ніж на два роки. З прориву німецьких укріплень і захоплення плацдарму на Перекопському перешийку почалося довге і важке звільнення Криму. Захоплення плацдарму відбулося в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1943 року, а подальше просування радянських військ на південь – тільки в квітні 1944-го.

Радянський меморіал на честь захисників Перекопу

Безмовні свідки

Перекопський рів з валом розташовується на вузькому однойменному перешийку, з якого звисає “гроно” Кримського півострова. Найближчий великий населений пункт – Армянськ – знаходиться південніше кілометра на три. Тому якщо подорожувати маршрутним транспортом, то виходити потрібно саме в цьому місті. При наявності автомобіля задача зовсім спрощується, тому що дві з трьох автодоріг у Крим (третя – Мелітополь-Джанкой – проходить набагато східніше Перекопського перешийка) йдуть через вал. Головне не пропустити. Зі сторони вал віддалено нагадує великий десятиметровий залізничний насип. Однак якщо пройти цим “насипом” (чи уздовж нього), можна оцінити розмах пророблених колись робіт і знайти багато цікавого (не знайти і забрати собі, а знайти, оглянути і продовжити шлях).

Огляд Перекопського вала краще розбити на два етапи. В даний час цю давню споруду перетинає Північно-Кримський канал шириною метрів 60, а найближчий міст знаходиться в Армянську. І хоча недалеко (метрів 200 на південь) через канал перекинута труба з поручнями, не факт, що по ній дозволяється ходити простим смертним (ми, щоправда, цілком благополучно перебралися на інший берег, але, скоріш за все, бажаними гістьми там не були). Отже ранком, наприклад, можна відвідати західну частину вала довжиною близько 2,5 км, а після обіду в Армянську – відрізок на схід від каналу (відповідно, близько 5,5 км). Чи навпаки.

На західному краї вала, що виходить до мілкої Перекопської затоки Чорного моря, частково зберігся єдиний турецький бастіон ХVІ-XVIII ст. У часи Кримського ханства по всій довжині Перекопської лінії укріплень таких бастіонів було сім. Колись вежа піднімалася над валом. Тепер же вона не досягає і вершини древнього насипу. Внутрішня частина вежі засипана землею, місцями зруйнована кам’яна кладка стін, а зі східного боку бастіону є діра – привіт від “чорних археологів”. На північній стіні для тренувань із скелелазіння встромлені металеві штирі. І все-таки бастіон дотепер виглядає велично. Він піднімається над ровом метрів на десять (може трохи більше), товщина стін – до двох метрів. Це, мабуть, найбільш привабливий з естетичної точки зору об’єкт на всьому протязі лінії укріплень. З вала в цьому місці відкривається красивий краєвид на Перекопську затоку. Тут же, на валу, збереглися залишки залізобетонного німецького доту часів Великої Вітчизняної.

Німецький ДОТ

Далі дорога йде на схід. Рівний степ проглядається з вала на кілька кілометрів. Після того як минути автотрасу Армянськ-Херсон, можна передохнути біля Північно-Кримського каналу в тіні прибережних дерев. Тут встановлений пам’ятний знак, який говорить, що саме в цьому місці в 1963 році після “мирного вибуху” дніпровська вода була пущена у посушливий Крим.

На схід від каналу кілометра два можна йти не зупиняючись. Крім самого валу і заглиблень на його гребені, очевидно, окопів, видимі історичні артефакти не зустрічаються. Зате на відрізку між залізницею й автотрасою Армянськ-Чаплинка зосереджені свідчення запеклих боїв у роки громадянської та Великий Вітчизняної воєн. Зі східної сторони залізниці над валом піднімається колоритний подвійний пам’ятник, основну композицію якого складають бійці Червоної Армії зразків 1920 та 1944 р. Художнє рішення, якщо його можна так назвати, нагадує радянські “фрески”, що зустрічаються на будинках радянської епохи в багатьох невеликих містах колишнього СРСР. Поруч розташована братська могила. У підніжжя валу розміщені зразки бойової техніки: пушка і “самохідка”. Далі на схід на валу розташовуються два німецьких доти, що повністю збереглися до наших днів. Північніше рову з вала можна побачити цвинтар, що являє собою сумне видовище: неозброєним оком помітні сліди набігів мародерів, деякі надгробні пам’ятники просто скинуті у рів. За словами працівників краєзнавчого музею Армянську, цей цвинтар досить давній. Тут навіть збереглися столітні поховання вірменів, виконані відповідно до похоронних традицій цього народу.

На схід від автодороги Армянськ-Чаплинка піднімається стела, присвячена героїчним подіям Перекопу в часи громадянської та Великий Вітчизняної воєн. За стелою видніється складний комплекс земляних курганів, об’єднаних валами різної висоти. На цьому місці у часи Кримського ханства стояла фортеця Ор-Капу, від якої зараз не залишилося жодного каменю. У земляних укріпленнях є щось схоже бійниці, окопи та рови (швидше за все, це результат спроб археологів відновити хоча б системи земляних укріплень). Навпроти – військовий цвинтар. У сотні метрах від фортеці убік Сиваша, у місці звуження валу, розташовувалась могутня брама зі підйомним мостом. Від неї теж нічого не залишилося. Далі на схід, до самого Сиваша, вал стає більш стрімким і набуває вигляд гребеню. Колись на березі цієї затоки піднімався східний бастіон, але його настигла доля воріт. Тому, якщо немає великого бажання оглядати пейзажі Сиваша – сумовиті, але самобутні, – можна закінчувати екскурсію.

Перекопська лінія укріплень ще чекає на своїх дослідників. Спроби археологічних експедицій були досить боязкими, тому що в цій місцевості дотепер знаходять снаряди, що не розірвалися, і міни. Наприклад, у 2001 році було знайдено і знешкоджено 158 боєприпасів. Дотепер знаходять останки солдатів часів Великої Вітчизняний, а в Сивашеві – навіть громадянської війни. У краєзнавчому музеї Армянську зберігаються виявлені в околицях Турецького валу предмети побуту (посуд, знаряддя праці та ін) часів Кримського ханства. Є свідчення (як історичні, так і непрямі сучасні) про те, що від Перекопу тяглося кілька таємничих підземних ходів. Ще на початку ХХ ст їх відвідували місцеві жителі. Є впевненість, що при більш детальних дослідженнях можна робити нові археологічні та історичні відкриття. Але поки що тут більш активні неофіційні шукачі скарбів.

Перекопський (Турецький) вал має властивість повертати до себе увагу. Було б непогано, якби так воно найближчим часом і сталося. Тільки не у військово-стратегічному відношенні, а історико-культурному і туристичному.

Текст Олега Години, фото Романа Маленкова

Використовувалися матеріали:

Кружко Л.П. Армянск. Страницы истории

Кружко Л.П. Сивашская эпопея

Андреев А.Р. Исторія Крима

Калініченко В.У, Рибалка І.К. Історія України.

www.moscow-crimea.ru

Редакція висловлює подяку Леву Кружко за коротку, але важливу усну консультацію