Ремонти парафіянами давніх церков зазвичай мають досить трагічні наслідки для історичних пам’яток. «Блєщуча блєха» та «євроремонти» давно стали «притчею во язицех». Досить згадати лише сумну долі оборонної Онуфрієвської церкви в Гусятині на Тернопільщіні (XVI століття, пам’ятка національного значення), перетвореної не казна що. До неї вірні УГКЦ приліпили 4 (чотири), раніше неіснуючі бані, вкрили стіни ліпниною, пофарбували кращими сортами ядучої емульсійки та ще й прибудували портик перед входом із дрєвнєгрєчєскімі колонами та балюстрадкою у стилі радянського парку культури і отдиха сталінсько-хрущовських часів… Чи знищений стінопис Модеста Сосенка і Юліана Буцманюка в Славському… Чи останню скандальну історію із Тернопільською катедрою.
Відновлення Вознесенської церкви в селі Радьківка, що на Чернігівщині є надзвичайно рідкісним, навіть унікальним випадком, коли віруючі поставилися до давньої пам’ятки з усією можливою повагою.
Вознесенська церква є чудовим зразком класицизму. Її звів Федір Ракович — до зруйнування Січі, бунчуковий товариш. Ще три роки тому вона стояла в руїні. Храм відновлено зусиллями отця Петра (Павла Репетухи) та невеликого чоловічого монастиря, яким він керує. Монастир створили у 2010 році, тоді це був єдиний чоловічий монастир УПЦ КП у Чернігівській області. Ця новина дуже радує, адже Вознесенська церква — прекрасна і неординарна пам’ятка. Її фактично врятували від повного руйнування і забуття. Погляньте, який храм нині, і яким він був три роки тому.
Іншим «покращувачам» та «рагулізаторам» тут варто би взяти приклад, як потрібно ставитися до давніх храмів.
Детальну розповідь про храм та монастир читайте в нашій публікації «Радьківка. Монастир».