Хутір Радьківщина, тепер село Радьківка, знаходився серед лісу на північ від Прилук, поблизу річки Удай.
1709 року цей хутір разом з млином придбав Павло Ракович, що було затверджено універсалом гетьмана Івана Скоропадського.
Павло Ракович походив з козацьких родин, батько його, Семен Ракович, був полковим писарем, а мати, Агафія Лазарівна, дочка полковника Лазаря Горленка. Сам Павло Ракович був бунчуковим товаришом. Учасник Гилянського походу 1725 року, в котрому загинули його сини Андрій та Федір. Хоча є і інші дані, які говорять про те, що що Федір помер раніше від батька і всі маєтності Раковича перейшли у спадщину одному Андрієві за винятком тієї частини землі, яку Павло Ракович віддав своїй доньці.
В 1729 році за універсалом Данила Апостола призначений наказним полковником Переяславського полку.
25 січня 1736 року Павло Ракович уклав угоду з Корнилієм Нельговським (батько Лохвицького сотника Василя Нельговського), пресвітером Обичівської Свято-Михайлівської церкви про будівництво у своєму дворі церкви Вознесіння Господнього. На це було отримано дозвіл від ігумена Густинського монастиря Гавриїла Леопольського. За відмову від частини свого приходу отець Корнилій попросив надати йому право, або його дітям бути настоятелем Радьківської церкви.
Церква була дерев’яна, невелика, знаходилась поруч від сучасної. Три покоління Раковичів зі своїми парафіянами молились у першій Радьківській церкві, і врешті представник четвертого покоління після Павла Раковича, бунчуковий товариш, а пізніше колезький асесор Федір Стефанович Ракович, вирішив побудувати нову церкву, бо перша прийшла в непридатний стан.
Дозвіл на будівництво нової кам’яної церкви було отримано 1796 року у архієпископа Чернігівського і Ніжинського Віктора (Садковського).
Федір Ракович отримав гарну освіту на той час у Київської духовної академії. Тому побажав, щоб церква в архітектурі та живописі була високохудожньо оздоблена.
Імена майстрів святині невідомі. Іконостас, фрески у вівтар, ікону Божої Матері було створено запрошеним академіком.
1805 року храм було освячено. Дзвіниця побудована окремо від церкви. При церкві існував чудовий хор, слава про нього була відома далеко від Радьківки. 1815 року Федір Ракович помер та був похований з лівого боку при вході до церкви, 1836 року померла його дружина Анастасія, її поховали з правого боку при вході до церкви. Над прахом померлих були вмуровані мармурові плити з надписами.
Вознесенська церква була холодною і тому старший син Федора Раковича, колезький асесор Олександр Федорович Ракович, отримавши дозвіл 1846 року від архієпископа Полтавського і Переяславського Гедеона (Вишневського), з північної сторони прибудував до церкви теплий храм Олександра Невського. Кріпосний селянин Мусій Криворучко створив різьблений іконостас. Ікони – копії з творів італійських малярів, писані родичкою Раковичів, художницею-аматоркою Кочубей.
1879 році помер Олександр і його дружина Марія Ракович, вони були поховані в склепі церкви Олександра Невського. На цвинтарі церкви поховані старший син Олександра Георгій Олександрович і дві його дочки – Надія та Ольга.
1905 року, коли освяченню храма виповнилось 100 років, священник цієї церкви Петро Базилевський дослідив архівні записи, котрі зберігалися в церковних приміщеннях і до ювілейної дати видав статтю у журналі «Полтавские епархиальные ведомости», що називалась «История возникновения церкви в с. Радьковка. (Ко столетию Вознесенской церкви)» та описує життя власників церкви – родини Раковичів, будівництво та історію церковного життя.
За часів совєтів церква руйнується, виконує роль зерносховища, з допомогою, згодом розкрадається підлога, цегла, нищаться стіни… Храм Олександра Невського повністю зруйнований.
2010 року при храмі відкрили перший чинний чоловічий монастир УПЦ КП на території Чернігівщини – Свято-Вознесенський чоловічий монастир, якому допомагає окремий Прилуцький козацький полк ім. П. Сагайдачного.
9 жовтня 2018 року церква стала прихистком для жителів села під час вибухів на 6 арсеналі поблизу смт. Дружба. Зараз Вознесенська церква знаходиться в стадії відновлення. Тут створено монастир.
Храм знаходиться на околиці села серед сільського парку, являє собою пам’ятник класицизму. Перед входом до Свято-Вознесенської церкви знаходиться гранітна надгробна плита, встановлена поміщиці Ракович.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова. Фото 2019 року. Нині церква у значно кращому стані.
Далі фото церкви 2023 року Сергія Павліченка
