Зараз Густиня – це маленьке село з населенням 150 осіб. Виникло воно у 1600 році, коли ченці з гори Афон Іоасаф та Афанасій, з благословення настоятеля Києво-Печерської Лаври, прийшли сюди для усамітнення та заснували тут, на острові, у заплаві річки Удай, серед густого лісу (звідси й назва), чоловічий монастир. Освятили обитель на честь Святої Трійці.
Опіку над монастирем взяв князь Михайло Вишневецький. Він подарував ченцям значний земельний наділ: острів та навколишні ліси. Обитель почала швидко розвиватись. Сюди йшли козаки доживати віку, і Густинь поступово перетворилася на один із найбільших козацьких монастирів.
Фото 2022 р.
Фото 2016 р.
У 1623-1627 роках у монастирі було створено Густинський літопис — видатну пам’ятку української історіографії. Цей документ містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1640 року. Невідомий автор використовував давньоруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі джерела, зробивши на полях посилання на ці джерела. Але літопис — не просто компіляція із різних джерел. Він є оригінальним історичним твором, який характеризує внутрішній стан України на той час. Відомий літопис став після того, як ієромонах Михайло Лосицький у 1670 році склав основний список літопису (фактично переписав його). Написаний літопис близькою мовою до тогочасної народної української.
Спочатку всі будівлі монастиря були дерев’яними. Вони неодноразово горіли та відновлювалися. Після пожежі 1671 року нарешті розпочалося будівництво кам’яних будівель, серед яких однією з перших з’явився Троїцький собор — унікальна пам’ятка українського бароко.
Будівництво Троїцького собору фінансував гетьман Іван Самойлович. Освятили храм у 1675 році. Він став одним із найкрасивіших п’ятикупольних храмів Лівобережжя.
Густинський монастир на початку 19 ст. Зверніть увагу на барокову браму праворуч
Барокова брама у 1845 р. Малюнок Шевченка.
Та сама брама у 2010 році…
і у 2022 році. Золотий верх
Церква Петра і Павла на акварелі Шевченка та на фото 2022 р.
Вознесенська (Успенська Трапезна) церква на акварелі Шевченка та на фото 2022 р.
Активна перебудова монастиря продовжилася у 90-х роках XVII століття. Фінансував її прилуцький полковник Дмитро Горленко. Тоді монастир був обнесений високим оборонним муром, який на кутах прикривався наріжними вежами. Стіна мала двоярусні аркади, проходи з внутрішньої сторони та вузькі бійниці. У майбутньому вона неодноразово перебудовувалась і поступово втратила свою обороноздатність (та й необхідність у ній зникла). До теперішнього часу оборонні стіни монастиря прийшли повністю зміненими.
У систему стін було вписано три великі потужні брами. Над західними воротами коштом Дмитра Горленка збудували Миколаївську церкву. Довгий час це була типова однокупольна барочна споруда. Такою її намалював Тарас Шевченко під час відвідин монастиря 1845 року. Але в другій половині ХІХ століття церкву перебудували до невпізнання. Вона перетворилася на типову псково-новгородську триярусну надбрамну дзвіницю з високим шатровим верхом. Така вона і зараз, але незважаючи на це, маю сказати, що Миколаївська церква — досить гарна будівля.
Над східною брамою, той самий Горленко, збудував Петропавлівську церкву. Ця будівля зараз вважається однією з найкрасивіших оборонних церков України. Прекрасний п’ятикупольний храм здається наскільки тендітним і легким, що важко навіть припустити, що це церква-фортеця, яка мала обороняти одну з монастирських воріт під час ворожих нападів.
Петропавлівська церква
Ще однією святинею монастиря є Воскресенська (Успенська) церква. Її почали будувати ще 1636 року. Але невідомо, якою вона була, доки її повністю не перебудував Іван Мазепа. Сучасного вигляду вона набула лише 1844-го року.
До церкви були прибудовані келії та трапезна палата, тому її часто називали Трапезною Успенською церквою. У 1845 році під Воскресенською церквою був похований генерал-губернатор Малоросії Миколи Рєпнін. Згодом під храмом влаштували склеп, і він став сімейною усипальницею роду Рєпніних-Волконських.
Микола Рєпнін-Волконський походив від роду чернігівських Рюриковичів. Святий Михайло Чернігівський був його прапрапрапрапрадідом. Але це зовсім не пояснює того, що Микола Григорович планомірно і неодноразово захищав інтереси України та українських козаків, перед царем та його урядом. Він не дозволив переселити козаків із Чернігівської та Полтавської губернії, він зберіг їх стан, і саме він захистив права козацтва Лівобережжя, не дозволивши перевести його у стан селян. Він ініціював створення Бантишом-Каменським «Історії Малої Росії», а самому царю він написав «Краткаю записку о малороссийских казаках», в якій стверджував, що козацтво було автохтонним, саме освоювало і заселяло порубіжні землі, в той час коли Росія потерпала від татарського іга. Дехто із істориків стверджує, що Рєпнін-Волконський домагався відновлення полкового козацького устрою і гетьманства. Такого вже російські самодержавці стерпіти не могли – у 1834 році князь був звільнений з посади військового генерал-губернатора. Його звинуватили у сепаратизмі.
Троїцький собор у 2013 році
Троїцький собор у 2022 році
Вважається, що Рєпнін-Волконський був членом масонської ложі, та, що цікаво – членом таємної організації, про яку ми знайшли одну єдину згадку – Об’єднаного товариства слов’ян. Метою цієї організації, було знищення Російської імперії і створення федеративного союзу демократичних республік.
На території Густинського монастиря є ще одна церква Святої Варвари. Вона була зведена в 1719 і є частиною будинку настоятеля. Судячи із архівних фото монастиря церква є дуже перебудованою.
Густинський монастир є унікальним архітектурним комплексом, чудово вписаним у навколишній ландшафт. Крім того, він є мабуть найкраще збереженим козацьким монастирем. Хоча доля монастиря була нелегкою, адже його двічі на тривалий час закривали. Вперше це сталося 1793 року. Понад півстоліття простояв він порожній. Вдруге монастир закрили 1920 року. Радянська влада влаштувала у стінах та храмах обителі спочатку колонію для малолітніх злочинців, а потім психоневрологічну лікарню, яка проіснувала тут до 1991 року.
Барокові розписи Троїцького собору на фото 1930-го року. Фото Сергія Таранушенка, 1926 р.
Нині Густинський монастир є жіночим упц мп. Його відновили вже в часи незалежності, причому, часто, без дотримання архітектурних норм. Багато будівель було спотворено новими покриттями дахів, зокрема на Троїцький собор начепили золоті купили, а на Успенську церкву – синьо-золотистий, абсолютно неприродній, і неісторичний. Ніяких дозволів на заміну бань керівництво не отримувало – це було зроблено самовільно. Троїцький собор «утеплили» – одягли у пінопласт унікальний шедевр архітектури, при цьому зруйнувавши бароковий декор вікон. Фактично – це кримінальний злочин – псування пам’ятки архітектури національного значення.
Розписи Троїцького собору теж повністю спотворені – замість унікальних барокових розписів живописці створили відносно примітивні малюнки, яскраві, але абсолютно без жодної цінності, ще й з російським ухилом. Цікаво, що світлини барокових розписів храму збереглися, але їх просто проігнорували.
Текст та фото Романа Маленкова
