Новий Биків простягся на лівому березі річки Супій.
Про засновників села є легенда, що після зруйнування Катериною II Запорізької Січі козак Бик зі своїми синами вибрав мальовниче місце на правому березі Супою й поселився там. Через деякий час сини не вжилися з батьком і переселилися на лівий берег річки. Там, де жив старий Бик, утворилося село Старий Биків, а де його сини – Новий Биків.
Є й інша, але схожа версія.
В сім’ї Бика було двоє синів. Коли настала пора одружуватися одному з них, його переселили на другий берег річки. А на правому залишився хазяйнувати старий батько Бик, на лівому – молодий Бик. Там, де жив батько, село дістало назву Старий Биків, а де жив молодий – Новий Биків.
Все б нічого, але в джерелах Новий та Старий Биків згадуються значно раніше, за 2 століття до цоього.
Старий Биків згадується в письмових джерелах з 1564 року, Новий Биків – 1621 року.
На території Нового Бикова виявлено кургани епохи бронзи (II тис. до н.е.), городище часів Київської Русі.
В Княжу добу, це було одне поселення і тут існувало укріплення князя Юрія Семеновича Рожиновского у якого в 1592 році за причетність до козацького повстання під проводом Косинського польський король Сигизмунд I відібрав землі.
В 1620 році король віддає староство Переяславське Волинському воєводі, князю Івану Заславському, з місцями Яготин і Гельмязів, а при короні утримує містечка Березань, Биків, Яблонов, Миргород і передає їх задля управління своєму наміснику Івану Чернишевскому. Через півроку «слободи і землі Київські, які перебувають за Дніпром, наново осажені, тобто, містечка Березань, Биков, Яблонов, Миргород, з хуторами і селищами, і слободам які до них належали…» було віддано в управління королівському коморнику Варфоломію Обалковскому.
От саме з цього часу поселення, що знаходилось на лівіому березі Супою отримало назву Новий Биків, а село на правому березі назвали Старий Биків.
На Західній стороні Бикова – так звані Високі могили – Обозна та Гостра, від них йдуть 17 курганів, в тому числі й Голодна могила, на східній стороні Нового Бикова – ще 12 курганів.
Голодна могила, за переказами, отримала назву за подією, що відбулась ще за Хмельниччини.
Біля могили, яка пізніше була названа Обозною, розкинувся обоз козаків, яким біля Голодної могили вдалось оточити загін польських магнатів, і тримати їх в облозі, поки ті не померли з голоду.
В квітні 1662 року в Бикові була козацька рада, яка обрала Якима Сомка, сестра якого була першою дружиною Богдана, гетьманом.
На території села Новий Биків є пам’ятники архітектури – садиба барона Мейендорфа, яку ще чомусь називають замком, та Успенська церква, збудована в 1801-1804 рр. на замовлення гетьмана України К.Г. Розумовського. За своїми формами вона ідентична Воскресенській церкві в Батурині.
У 1845 році при Успенській церкві було відкрито церковно-приходську школу.
В радянські післявоєнні роки церква слугувала складським приміщенням під сільськогосподарську техніку. У 2009 році було зроблено капітальний зовнішній ремонт.
Щодо садиби/замку – збудував його барон Микола Єгорович Мейендорф (1835-1906), учасник Кримської та Турецької (1877-1878) воєн, начальник 13-ї кавалерійської дивізії, генерал від кавалерії, генерал-ад’ютант.
Збудував ближче до кінця 19 ст., тобто вже в досить поважному віці, це була літня резиденція барона, де він мешкав разом з родиною.
Микола Єгорович належав до дуже древнього прибалтійського дворянського роду, з якого вийшло безліч військових та державних діячів імперії.
Ну наприклад. Батько його, Єгор Федорович, був теж генералом від кавалерії, обер-шталмейстером, президентом Придворної конюшенної контори. Три рідних брати: Феофіл Єгорович – генерал від кавалерії, генерал-ад’ютант, командир 1-го армійського корпусу; Олександр Єгорович — генерал-лейтенант, генерал-ад’ютант, командуючий “Собственным Его Императорского Величества Конвоем”; Федір Єгорович — генерал-лейтенант, комендант Імператорскої Головної квартири.
З 1866 года барон Мейендорф був командиром Імператорського ескадрону, в 1867 році, будучи полковником, призначений флігель-ад’ютантом імператора Олександра II. З призначенням в генерал-майори Свити, командував кавалерійською бригадою, на цій посаді брав участь в Російсько-турецькій війні, за відзнаки в якій отримав золоту зброю з надписом “За храбрость”.
Після війни отримав звання генерал-лейтенанта та кавалерійську дивізію, якою командував 11 років.
З 1902 року – генерал від кавалерії.
Помер у Франції. Одружений був на Олександрі Миколаївні Протасовій (1842-1922)
Повернемось до маєтку. І далі частково наведемо інформацію із статті жительки села Єременок Галини Іванівни.
“Коли барон помер, баронеса вирішила його поховати в склепі, на цвинтарі біля церкви. Його везли поїздом до станції Бобровиця, а від вокзалу несли люди від села до села і так до Нового Бикова. Поруч із труною йшов його кінь, в якого, за переказами, текли сльози.
Був зроблений склеп в лівому кутку цвинтаря з північно-західного боку. Оскільки барон був удостоєний нагороди золотою зброєю з написом «За храбрость», то і зброя була при ньому.
Золота зброя вабила нечистих на руку людей: було вчинено пограбування. Через деякий час знову вдерлись грабіжники і викрали метал, яким була обкована домовина. І тоді дружина перепоховала барона. Але де – невідомо… В шкільному музеї зберігається надпис з надгробної плити Мейендорфа.
Родина барона була освіченою, культурною. Його дружина за фахом була медиком і часто-густо допомагала мешканцям села, безкоштовно лікувала їх. Вони мали надзвичайно велику, як на той час, бібліотеку. Шафи, в яких зберігались книги, забрали до школи, а потім перенесли і в нове приміщення, яке відкрилося в 1972 році. В них зберігали хімічні реактиви. Згодом, десь після 2000 року, їх викинули і спалили в шкільній топці. До речі, шафи були виготовлені із твердих порід дерев, гарно різьблені, з заскленими віконечками.
Наближався буремний 1917 рік. Вона відчувала, що мають відбутися зміни в суспільстві і передала землі пану Протасову. Цінні речі забрала з собою і переїхала до Києва. Залишки речей розтеклися по деяких будинках Нового Бикова.
Після Жовтневої революції селяни розібрали поміщицьку економію барона Мейендорфа
В післяреволюційний період замок перетворили на житлові приміщення. Було декілька квартир. східці, які ведуть на другий поверх палацу, залишились і до цього часу.
Нащадки Меєндорфів нині живуть в Австрії”.
З цікавинок Нового Бикова – на південній околиці села під час Шведської війни зупинявся биваком Петро І. Й до цих пір між селами Новий Биків і Петрівкою стоїть великий кам’яний стовп, з табличкою, збудований з присв’ятою цій події.
P.S.
Деякі джерела говорять, що власником замку та фундатором цукрового заводу був барон Мейендорф Микола Богданович (Феофілович). Так, такий барон був, теж досить відома особистість, учасник білого добровольчого руху, що емігрував за кордон, закінчив Паризьку академію мистецтв та став відомим іконописцем. Залишив після себе велику культурну спадщину.
Оперують тим, що в журналі губернського зібрання за 1907 рік власницею маєтку була Н.О.Мейендорф, а якраз у Миколи Богдановича й дружина була Ніна Олександрівна, в дівоцтві Асєєва, дочка тамбовських дворян.
Успенська церква була збудована у 1801-1804 рр. на замовлення Кирила Розумовського.
Але чомусь ніхто не співставив дати. Ніна Олександрівна народилась 1896 року, і на 1907 рік була 11-річною дівчинкою, жила в Тамбові з батьками та гралась в ляльки. Так само й Микола Богданович, роки життя якого 1887-1969, не міг заснувати в 1896 (чи 1898) році цукровий завод.
Ось так і з’являються та поширюються фейкові легенди.
А ось у Миколи Єгоровича Меєндорфа було два сини, Дмитро та Олександр, відповідно 1880 та 1881 р.н., можливо ця невідома Н.О. була дружиною когось з них, і маєток перейшов у спадок.
Раз ми згадали цукровий завод, кілька цікавих слів про нього.
За спогодами мешканців села, сини барона програли завод у карти Маневу, члену акціонерного товариства.
У 1906 році було вбито директора заводу Купцова-Залкіна Ісака Самойловича, кажуть, що за його жорстокість і несправедливість до робітників. Урядник Носач натрапив на слід убивці і його теж вбили.
В радяньські часи завод реконструювали, він був промисловим гігантом. Але у 2007 році завод збанкрутував, а ще через кілька років від нього залишились лише труби.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
