Петрівка. Неоготична церква

Як і заведено в пристойних експедиціях, у будь-якій дослідницькій поїздці завжди є місце сюрпризу. У турі-експедиції півднем Чернігівської області таким сюрпризом виявилася Петропавлівська церква в селі Петрівка Бобровицького району (це важливе уточнення про район, бо в Сновському районі Чернігівщини теж є село Петрівка з цікавим архітектурним об’єктом).

Село це, треба сказати, лежить на лівому березі річки Супій і, напевно, веде свою історію ще з часів Київської Русі, а то й раніше. Оскільки логіка розселення людства завжди визначалася наявністю води поруч. Ну не могли стародавні люди пройти повз таку річку! І, власне, виявлене в селі городище часів десь 12-13 століття це підтверджує. Тож історичні вигадки на кшталт “а ось цей придорожній стовп поставили в тому місці, де Петро І впустив шапку і сказав “бути тут поселенню!” відкидаємо, як пропагандистські штучки 19 століття, коли Московія звично віджимала собі не лише матеріальні цінності, а й культурно-історичний простір, агресивно посідаючи місце в пам’яті людській.

Найімовірніше, назву – Петрівка – село отримало від свята Петра і Павла. Або, як варіант, від якогось місцевого селебреті на ім’я Петро, цього ми точно вже ніколи не дізнаємося. Від колись гучної козацької слави нічого не залишилося, і Петрівка сьогодні – практично нічим не примітне село на п’ять вулиць та десяток будинків, якби не їхня церква.

Петропавлівська церква привертає увагу одразу своїми куполами. Їх у неї два – один у вигляді ялтинської цибулини, хіба що колір зелений, а не фіолетовий, а другий більше схожий на набалдашник антени якогось НЛО часів зародження кінематографічних фантазій про міжзоряні перельоти.

Сьогодні під “ялтинською цибулиною” красиво набита пластикова вагоночка, надаючи будівлі незрівнянного колориту настільки поширеного в українському селі початку 21 століття стилю “парад блатних жебраків”. З такими новаторськими рішеннями в декорі за кілька років цілком можна очікувати такої ж “вагоночки” по всьому периметру церкви, тож ми ще встигли оцінити її оригінальні віконні отвори.

Церкву побудовано 1838 року, але хто петровчан спонукав спорудити саме такі куполи, залишається таємницею за сімома печатками. Через 9 років при церкві відкрилася церковно-парафіяльна школа, що в ті часи в Московській імперії прирівнювалося практично до освітньої реформи – школа? у селі на 600 душ? навіщо???

Церква на сьогоднішній день діюча, поки ми там дослідницьки бігали довкола, десант із найдопитливіших увірвався до храму просто під час служби і вибіг радісно – “там такі овечки!”.

Овечки виявилися незвичним внутрішнім декором: просто над вівтарем по арці йдуть до просвіти 12 овечок, по шість із кожної половинки. Місцеві жителі наш ентузіазм з виявлення унікальних інтер’єрів старовини зовсім не оцінили, тому фотографій всієї пишноти дуже і дуже мало. Мені пощастило – я встигла один раз клацнути затвором.

Дістатися до церкви досить просто – село лежить практично прямо на трасі Київ-Суми, а церкву видно з дороги у весняно-зимовий час, коли немає листя.

Текст Алли Комарової. Фото Алли Комарової та Романа Маленкова