Стара Талалаївка (до 1921 року — Талалаївка, у 1921—2016 роках — Сильченкове). Населення — 805 осіб.
До революції це село називалось Талалаївка, потім його назву взяли для сусіднього села і зробили з нього райцентр, а нову назву утворили від прізвища революціонера Сильченка.
Село засноване на початку XVII століття, коли Прилуччиною володіли Вишневецькі. Вперше згадується під 1629 роком.
Талалаївка – старовинне козацьке село, яке виникло на Вишневеччині (територія Речі Посполитої на Лівому березі Дніпра з особливим правовим, військовим та конфесійним режимом з центром в м. Лубни, на початку XVII ст. Відомий дослідник В.В. Кривошея стверджує, що багато козаків прийшло з Білорусії. Саме серед білорусів поширені прізвища Дрозд, Сильченко, Рой, які й досі зустрічаються в селі. В Могильові існував відомий рід Талалаїв.
Село Талалаївка, це ранговий маєток на утримання полкових асаулів Прилуцького полку. В 1648 році село входить в Талалаївський курінь Красноколядинської сотні Прилуцького полку. А не пізніше 1687 року село надано гетьманом Мазепою красноколядинскому сотнику Тимофію Андрієнко, після смерті якого селом володіли його сини.
В 1711 універсалом гетьмана Скоропадського село Талалаївка передано полковому асаулу Прилуцького полку Михайлу Федоровичу Мовчану.
Після смерті М. Мовчана 1742 року село перейшло до удови Параскеви, а пізніше — до дітей дочки Катерини, яка була одружена зі знатним військовим товаришем Дем’яном Мазаракою.
1780 року власниками були: бунчуковий товариш Андрій Мазарака, бунчуковий товариш Іван Мазарака, родина померлого полкового осавула Грицька Мазараки, лубенський полковник Максимович.
У 1782—1796 роки село входило до Роменського повіту Чернігівського намісництва; з 1797 року до Прилуцького повіту.
З 1802 року село відійшло до Роменського повіту Полтавської губернії.
1897 року — 742 двори, земська школа, бібліотека, проводилися дві ярмарки на рік.
У квітні 1921 року село під свій контроль взяв загін Нестора Махна, який ліквідував першого голову волосного ревкому Севастіяна Митрофановича Сильченка (1880—1921), в честь його село й перейменували.
В селі провів дитинство Кавалерідзе Іван Петрович — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно.
ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ (подана з частковим використанням внформації з сайту Олени Крушинської “Дерев’яні храми України“)
В селі збереглася архітектурна пам’ятка — Свято-Успенська церква, (Належить УПЦ МП). Пам’ятка місцевого значення.
Є дві версії часу побудови саме цієї церкви, 1775 року братами Мазаракі, з кардинальною перебудовою Бузовським в 1890-их роках. За іншими даними, Бузовький тоді збудував церкву на місці попередньої.
Перша будівля церкви, 1711-1771 рр.
В 1711 універсалом гетьмана Скоропадського село Талалаївка передано полковому асаулу Прилуцького полку Михайлу Федоровичу Мовчану. Можливо саме за Михайла Федоровича і була побудована перша церква. Дата побудови – приблизно 1711 або раніше, місце знаходження невідоме. В селі було дві церкви, друга була розібрана та продана в село Мольки (Мільки) (1677). Також Михайло Федорович надав землю для протоієрея Андрія Некисловича, із польських шляхтичів. О. Андрій прийшов із Старого Острога після посилення уніатства. Впродовж 100 років настоятелями храму були його сини та онуки.
Друга будівля, 1775-1890 рр.
Після смерті Михайла Федоровича Мовчана в 1742 село перейшло в спадок його онукам Андрію та Івану Мазаракі, тому що їх батьки Катерина Михайлівна Мовчан та Дем’ян Іванович Мазаракі померли в 1722(24) та 1734(36) роках. Дем’ян Іванович Мазаракі народився у Львові, а загинув 1722(24) на Північному Кавказі, був військовим товаришем Прилуцького полку. Його сини – Андрій Дем’янович Мазаракі (1717-після 1787) – військовий канцелярист Генеральної військової канцелярії, бунчуковий товариш Прилуцького полку, а Іван Дем’янович Мазаракі (1717 р.н.) – військовий товариш Прилуцького полку. Саме Андрія і Івана Мазаракі прийняли рішення про побудову нової церкви на новому місці в 1771 і в 1775 році церква була побудована. Місце для будівницва церкви було виділене на Дем’янівці. (Дем’ян Іванович Мазаракі у 1717 був уже одружений на дочці Мовчана, Катерині Михайлівні. Того року він купив у одного з козаків Талалаївський “грунт, хату, з плацом, з городом, з гребелкою і гаєм за 200 золотих лічби литовське” і виклопотав у гетьмана Скоропадського затвердження цієї покупки універсалом від 21 січня 1719 року.)
У 1771 році Андрій Мазаракі згадує про місце під нову церкву: “1771 года, февраля 14, родный племенник мой, Григорий Иванович Мазаракий, полковой прилуцкий асаул, волею Божею заболел в 1770 году, декабря последних числ, а умре вышеписанных года и числа в день понеделковый, которого тело погребено обычаем христианским, в дубовом склепу, при месту обранном на ново строящую церковь, в селе Талалаевке.” А у 1783 році Андрій Мазаракі говорить про церкву, як про діючу: “Любезный внук мой, Степан Семенович Мазаракий, 1783 года, июля 27 дня, преставился, а Марфа Семеновна Мазаракиевна 1787 года, генваря 17 дня, преставилася, коих тела погребены в притворе церковном, с правом стороны, в склепах дубовых.” Гробівець і надгробки Мазаракі й досі знаходяться біля церкви.
Церква з одним куполом, при церкві погост та дзвіниця в один ярус. На дзвіниці 13 дзвонів, один з них 26 пудів.
З 1768 настоятелем храму був Василь, як він написав в розписці “Умершего иерея талалаевского Свято-Успенской церкви Петра Андреева сын, Василь Петров Андреевский”.
До 1827 року священиком церкві був Кирило, син Олександра Андрієва. В 1827 році за указом епископа Полтавського та Переяславського Григорія була проведена ревізія церкви та виданий документ, в якому і збереглася історія цієї церкви.
Третя будівля, з 1890 р. і донині
Простоявши більше 100 років, церква почала вітшати, і заможний селяни Василь Федорович Бузовський розпочав збір коштів на будівництво нової церкви. Церква була побудована на тому ж самому місці, що і попередня. Будівництво велося з 1890 по 1893. Василь Федорович Бузовський контролював будівництво, наглядаючи на ним у підзорну трубу. З робітниками розрахувалися лісом. Василь Слободян чомусь у своєму дослідженні вказує, що Бузовський був майстром. Одним із будівників церкви був Сергій Рой.
Це дерев’яна, дев’ятидільна споруда з притвором із заходу і аркадою понад входом, до якого ведуть сходи. Обабіч – дві восьмигранні башти (у південній частині – дзвіниця і сходи, що ведуть на хори). Храм увінчаний п’ятьма наметовими верхами на восьмериках і трьома невеликими наметами над баштами й головним входом. В інтер’єрі хори (у вигляді балкона на кованих кронштейнах) розміщені вздовж західних, південних і північних стін майже впритул до лінії іконостаса, який встановлено у 1941-1943 рр. Збереглися ікони ХVІІІ-ХІХ ст., олійні розписи початку XX ст., дзвони, серед яких один, зроблений на заводі братів Усачових на Валдаї. В оздобленні інтер’єру і фасадів використано художнє різьблення по дереву, металу.
На 1902 рік в приході земське народне училище, дві змішані школи грамоти, одна жіноча школа грамоти, церковно-приходське піклування.
На 1910 рік при церкві: бібліотека, жіноча однокласна школа, школа грамоти, квартира священика в 4 кімнати та кімната псаломщика. В приході: дворян – 11 чол., міщан – 13 , козаків – 634, селян 2071.
Хоча деякі джерела повідомляють, що в цих роках вона була лише перебудована, а дата виникнення її вважається все ж 1775 рік. Так чи інакше своєю гарною архітектурою вона має дякувати майстру Бузовському.
Збереглися ікони 18-19 ст., олійні розписи початку 20 ст., дзвони,
Успенська церква ніколи не припиняла своїх богослужінь, навіть коли у 1940-х роках у її приміщенні зберігали зерно. За радянських часів, церква у Старій Талалаївці була єдиним храмом, котрий не припинив свою роботу у радіусі п’ятдесяти кілометрів.
На літо 2019 року всередині храму відбувався ремонт.
Автор тексту про Успенську церкву Сергій Козлов.
Матеріал підготував Ігор Дорожко, фото Романа Маленкова.
